Розділ «19 ВІДТВОРЕННЯ»

— Добре.

— Я рахую до трьох. На рахунок три ти западеш у найглибший із можливих сон.

— Добре.

— Раз… два… три…

На слові три голова Кінга похилилася йому на груди. Срібляста нитка слини повисла з його рота, погойдуючись, немов якийсь маятник.

— Отже, дещо ми тепер знаємо, — подивився Роланд на Едді. — Можливо, це щось важливе. Багряний Король торкнувся його, коли він був ще малим, але, мені здається, ми перетягли його на свій бік. Тобто, це ти його перетягнув, Едді. Ти і мій старовинний друг Берт. У будь-якому разі, через це він став доволі особливим.

— Мені було б приємніше почути про власний героїзм, аби я сам про нього хоч щось пам’ятав, — зауважив Едді. — Ти ж розумієш, що, коли цьому Кінгові було сім років, я тоді ще навіть не народився?

Роланд усміхнувся.

— Ка — колесо. Тебе крутить на ньому під різними іменами віддавна. Одне з тих твоїх імен, я гадаю, — Катберт.

— А як розуміти його слова про те, що Багряний Король — в’язень Вежі?

— Не маю ані найменшого уявлення.

Роланд знову повернувся до Стівена Кінга.

— Стівене, як ти гадаєш, скільки разів Господар Дискордії намагався тебе вбити? Вбити і зупинити твоє письмо? Заткнути твого небезпечного рота? Від того першого разу в повітці твоїх тітки з дядьком?

Кінг, схоже, намагався щось порахувати, а тоді похитав головою.

— До фіга, — промимрив він. — Багато разів.

Едді з Роландом обмінялися поглядами.

— І завжди хтось втручався? — спитав Роланд.

— Та ні, сей, не подумай. Я не слабак. Іноді я ухилявся.

Роланд на це видав регіт — звук сухого дрючка, переломленого об коліно.

— Ти розумієш, хто ти такий?