Розділ «19 ВІДТВОРЕННЯ»

— Я не люблю нью-ейджерів… прозирання крізь кришталь… усього того спіри-туа-лізму, син-хроні-зації… але вони називають це утворення каналів, а отже… як воно відчувається… як щось усередині каналу.

— Або у промені? — спитав Роланд.

— Усе суще служить Променю, — промовив письменник і зітхнув. Прозвучало це так жахливо сумно, що в Едді аж спина сиротами взялася.

ОДИНАДЦЯТЬ

Стівен Кінг стояв у курному пасмі надвечірнього сонячного світла. Воно освітлювало йому щоку, дугу лівого ока, ямку біля кутика рота. Кожна сива волосина на лівому боці його бороди перетворилася на промінець світла. Він стояв посеред світла, й від цього ту каламутну тінь, що оповила його, було видно ясніше. Дихання в нього уповільнилося до трьох-чотирьох подихів на хвилину.

— Стівене Кінг, ти мене бачиш? — запитав його Роланд.

— Хайл, стрільцю, я бачу тебе дуже добре.

— Коли ти побачив мене вперше?

— Тільки сьогодні.

Роланд цьому помітно здивувався і трохи знервувався. Зовсім не такої відповіді він очікував. Але Кінг продовжив:

— Я бачив не тебе, а Катберта. — Пауза. — Ви з Катбертом розламували хліб і розкидали під шибеницею. Про це йдеться у вже написаній частині.

— Атож, ми це робили. Коли на ній гойдався кухар Гекс. Ми тоді були усього лиш хлопчаки. Тобі цю історію розповів Берт?

Але Кінг не дав відповіді на це.

— Я бачив Едді. Я бачив його дуже ясно. — Пауза. — Катберт і Едді близнюки.

— Роланде, — почав Едді притихлим голосом. Роланд обірвав його, різко мотнувши головою, і поклав кулю, за допомогою якої він гіпнотизував Кінга, на стіл. А Кінг все дивився туди, де вона щойно була, так, ніби продовжував її бачити. Та, либонь, таки й бачив. Порошинки танцювали навкруг його темної кудлатої голови.

— Де ти був, коли побачив Катберта й Едді?

— У повітці, — голос Кінга впав. У нього почали тремтіти губи. — Тітонька посадила мене туди, бо ми хотіли втекти.

— Хто ви?

— Я з моїм братом Дейвом. Нас зловили і привели назад. Усі казали, що ми погані хлопці, негідники.

— І тобі довелося сидіти у повітці?