Розділ «19 ВІДТВОРЕННЯ»

— Може, й так, але ми не спроможні наглядати за ним двадцять два роки, хіба що знехтуємо Сюзанною, а я ніколи на це не погоджусь. Тільки-но ми перестрибнемо вперед у 1999 рік, вороття не буде. У цей світ нам вороття не буде.

Роланд якийсь час мовчав, лише дивився на чоловіка, що стояв, спершись задом на кухонний стіл, і спав із розплющеними очима, чуб упав йому на лоба. Через сім-вісім хвилин Кінг прокинеться без жодної згадки про Роланда й Едді… Безумовно, якщо вони вже на той момент зникнуть звідси. Едді не вірив усерйоз, ніби стрілець покине Сюзі напризволяще, але ж він дозволив Джейкові впасти, хіба ні? Дозволив хлопцю колись, давно, впасти в безодню.

— Отже, доведеться йому давати собі раду самотужки, — промовив Роланд, і Едді полегшено зітхнув. — Сей Кінг.

— Що, Роланде?

— Пам’ятай: щойно почуєш пісню Черепахи, ти мусиш відкласти всі свої справи й оповідати цю історію.

— Я так і робитиму. Принаймні намагатимуся.

— Добре.

А тоді письменник промовив:

— Куля мусить бути прибрана з дошки й розбита.

Роланд спохмурнів.

— Котра куля? Чорна Тринадцятка?

— Якщо воно прокинеться, воно може стати найнебезпечнішим у всесвіті. І саме зараз воно прокидається. Десь в іншому місці. Десь в іншому «де» й «коли».

— Дякую тобі за твоє пророцтво, сей Кінг.

— Дад-а-шим, да-я лежу, кулю геть в подвійну Вежу.

На це Роланд відреагував, безтямно похитавши головою.

Едді приклав кулак собі до лоба і злегка вклонився.

— Хайл, словострільцю.

Кінг вимушено посміхнувся, як чомусь недолугому, але не промовив нічого.

— Довгих днів і приємних ночей, — сказав йому Роланд. — Тобі більше не треба думати про тих курчат.

На бородатому обличчі Кінга відбився вираз якоїсь аж щемливої надії.