Розділ «ЧАСТИНІ ТРЕТЯ У ВАНДЕЇ»

— Що я його скріпив своїм підписом, наказував пильно його виконувати і що я складав цю приписку, під якою стоїть мій підпис.

— Виберіть собі оборонця.

— Я захищатиму себе сам.

— Ви маєте слово.

Сімурден став знову незворушним. Тільки це була дужче незворушність скелі, ніж спокій людини.

Говен якийсь момент мовчав, немов збираючись з думками.

Сімурден спитав:

— Що ви можете сказати на свій захист?

Говен помалу підвів голову, не дивлячись ні на кого, і відповів:

— За одним я не побачив іншого. Один добрий вчинок, побачений зблизька, закрив для мене сотні злочинних вчинків. З одного боку старик, з другого врятовані діти — все це стало між мною і моїм обов’язком. Я забув про спалені села, про сплюндровані поля, про вбитих полонених, про добитих поранених, про розстріляних жінок, забув про Францію, видану Англії. І я випустив на волю убивцю батьківщини. Говорячи так, я немовби говорю проти себе, але це не так. Я говорю за себе. Коли винний визнає свою вину, він рятує єдине, що можна врятувати, — свою честь.

— І це все, — спитав Сімурден, — що ви можете сказати на свій захист?

— Я додам тільки, що, бувши начальником, я мусив давати приклад, і що ви, бувши суддями, повинні його дати.

— Якого прикладу ви хочете?

— Моєї смерті.

— Ви це визнаєте справедливим?

— І необхідним.

— Сідайте.

Прокурор підвівся і почав читати — спочатку постанову, що оголошувала поза законом колишнього маркіза Лантенака, потім декрет Конвенту про смертну кару для кожного, хто допомагатиме втечі полоненого бунтівника. І закінчив кількома рядками, приписаними внизу об’яви про декрет, що забороняли «давати будь-яку допомогу бунтівникам під страхом смертної кари» і підписані були: «Командувач експедиційної колони Говен».

Скінчивши, прокурор сів.

Сімурден схрестив руки і сказав: