Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША НА МОРІ»

Вітер і хвиля були сприятливі для гребця, і маленьке суденце швидко линуло у сутінках, час від часу зникаючи за великими валами.

Над морем нависло якесь гнітюче чекання.

Раптом у цій всеосяжній і тривожній тиші океану почувся голос, підсилюваний рупором. Здавалось, наче з-під мідної маски лунає голос актора античної трагедії; він здавався майже нелюдським.

Це говорив капітан Буабертло.

— Королівські моряки, — крикнув він, — підійміть білий прапор на грот-щоглі. Ми востаннє бачитимемо сьогодні, як сходить сонце.

І гарматний постріл пролунав з корвета.

— Хай живе король! — закричав екіпаж.

Тоді з глибини обрію пролунав Інший клич, далекий, ледве чутний, проте виразний:

— Хай живе Республіка!

І гуркіт, подібний до гуркоту трьохсот громів, прокотився над глибинами океану.

Бій почався.

Море вкрилося димом і вогнем.

Від ядер, що падали в воду, з усіх боків здіймалися над хвилями стовпи водяної піни.

«Клеймор» став плювати вогнем на вісім кораблів. Водночас ескадра, згрупувавшись півмісяцем круг «Клеймора», палила з усіх своїх батарей. Обрій вкрився загравою. Немов вулкан устав з дна моря. Вітер гойдав увесь цей безмежний пурпур бою, у якому, немов привиди, то зникали, то знову з’являлись кораблі. На першому плані чорним скелетом вимальовувався на цьому червоному фоні корвет. На вершку його грот-щогли виднівся білий з ліліями прапор.

Два чоловіки, що були в човні, мовчали.

Підводний конус трикутної мілини Менк’є більший розмірами за острів Джерсей. Море вкриває його, але на найвищій точці мілини є плато, що здіймається над морем і в час найбільших припливів. На північний схід від нього відділяються шість великих стрімких скель, утворюючи ніби мур, подекуди обвалений. Прохід між цими скелями і плато приступний тільки для дуже мілко заглиблених суден. За цим проходом починається вільне море.

Матрос, що взявся непомітно провести човен, спрямував його в цей прохід. В такий спосіб він захищався рифом Менк’є від битви. Він вправно пропливав вузьким каналом, уникаючи підводного каміння з правого і лівого боку. Тепер скелі зовсім закрили битву. Заграва на обрії почала бліднути, а лютий гуркіт канонади тихшати через збільшення відстані. Але вибухи не припинялися; це означало, що корвет тримається і хоче вистріляти до останнього всі свої ядра.

Незабаром човен вийшов на чисту воду, йому не загрожували скелі, до нього не могли досягти ядра.

Поволі море світлішало, ясні смуги між обрієм і хмарами раптом поширшали, бризки піни заіскрилися світлом, гребені хвиль забіліли. День настав.

Човен уникнув небезпеки від ескадри. Але ще лишалося зробити найважче. Човен врятувався від обстрілу, але не від аварії. Він був у вільному морі — маленька шкаралупка без палуби, без парусів, без щогли, без компаса, не маючи інших засобів, крім весел. Він мусив боротися проти океану й урагану, цей атом, відданий на ласку колоса.