Розділ «З «Другої Книги Джунглів»»

Сонце зблиснуло на мідних деталях старого мушкета лише на коротку мить, але жодна річ у джунглях не може блищати так яскраво – хіба що коли хмари біжать по небу. Тоді лусочка слюди, дрібна калюжка і навіть гладенький листок виблискують, мов срібло. А день був безхмарний і ясний.

– Я знав, що люди рушать за нами слідом, – переможно мовив Акела. – Недарма я був ватажком Зграї!

Четверо вовків Мауглі не сказали нічого, лягли на черево й поплазували донизу схилом пагорба. Вони зникли водномить, наче розтанули в тернику і зелені.

– Хоча б скажіть, куди ви! – гукнув Мауглі.

– Цить! Ми прикотимо сюди його череп ще до обіду! – відгукнувся Сірий Брат.

– Гей! Назад! Заждіть! Людина не їсть людину! – закричав Мауглі.

– А хто щойно назвався вовком? Хто кинув у мене ніж за те, що його назвали людиною? – сказав Акела.

Проте всі четверо скорилися і мовчки повернули назад.

– Хіба я маю вам пояснювати, чому роблю так чи інак? – гнівно спитав Мауглі.

– Оце людина! Це говорить людина! – буркнула Багіра собі у вуса. – Так само говорили люди біля царського звіринця в Удайпурі. Ми у джунглях давно знаємо, що людина найрозумніша в світі. А якби вірили власним вухам, то знали б, що вона і найдурніша. – А вголос мовила: – Цього разу малий каже слушно: люди полюють у зграї. Це погане полювання – вбивати одного, коли ми не знаємо, що на думці в інших. Ходімо подивимось, чого хоче від нас цей один.

– Ми не підемо, – гаркнув Сірий Брат. – Полюй сам, Малий Брате! Ми і так знаємо, чого хочемо! Ми б давно принесли сюди череп.

Мауглі озирнувся на друзів. Він важко дихав, на очі в нього набігли сльози. Він ступив наперед і, ставши на одне коліно, мовив:

– А хіба я не знаю, чого хочу? Погляньте на мене!

Вони знехотя позирнули на Мауглі, потім відвели очі вбік, але він знову змусив їх дивитися на себе, поки шерсть у них не стала дибки і вони не здригнулися всім тілом, а Мауглі продовжував дивитись на них.

– То хто з нас п’ятьох ватажок? – спитав він.

– Ти ватажок, Малий Брате, – сказав Сірий Брат і лизнув йому ногу.

– Тоді йдіть за мною, – сказав Мауглі.

І всі четверо, підібгавши хвости, поплентали за ним.

– Ось до чого веде життя в людській зграї, – сказала Багіра, безшумно спускаючись пагорбом слідом за ними. – Тепер у джунглях не один Закон, Балу.

Старий ведмідь нічого не відповів, але передумав дуже багато.