Розділ «Ґустав Майрінк Ґолем»

— Ти прийшов до мене в глибокому сні. Я тебе розбудив. У псалмах Давида сказано:

«Тоді сказав я собі самому: нині почну я. Правиця Божа здійснила перетворення це».

Устаючи з ложа, люди гадають, ніби скинули з себе сон і не здогадуються, що стали жертвою оманних відчуттів і здобиччю нового, набагато глибшого сну, ніж той, з якого щойно вийшли. Існує лише одне істинне пробудження, те, до якого ти саме наближаєшся. Розповіси про це людям, і вони вважатимуть тебе за хворого, бо їм тебе не зрозуміти. То ж безсенсовно і жорстоко їм про це казати.

Вони зникають, як потік…

Вони — ніби сон,

Ніби трава, яка скоро зів’яне,

Яку ввечері скосять, і вона зсохнеться…

— Хто той незнайомець, який приходив до мого помешкання і дав мені книгу Іббур? Наяву чи вві сні бачив я його? — хотів я запитати, але Гілель відповів ще до того, як я встиг вимовити ті слова.

— Уяви собі, чоловік, який тебе відвідав і якого ти називаєш Ґолемом, означає воскресіння з мертвих через духовне життя. Кожна річ на землі є нічим іншим, як одвічним символом у тлінних шатах.

Як ти думаєш очима? Кожну форму, яку бачиш, ти сприймаєш очима. Усе, що прибрало форму, первісно було примарою.

Я відчув, як усі поняття, що досі міцно трималися на якорі в моєму мозку, раптом зірвалися з припони, і їх, наче кораблі без штурвалу, понесло у відкрите море.

Гілель спокійно вів далі:

— Хто прокинувся, не може вмерти. Сон і смерть — одне і те саме.

«…не може вмерти?» — глухий біль діткнувся мене.

— Дві стежини в’ються поряд: шляхи життя і смерті. Ти взяв книгу Іббур і читав її. Твоя душа зайшла в тяж від духа життя… — долинали до мене його слова.

«Гїлелю, Гілелю, відпусти мене тим шляхом, яким простують усі люди! Шляхом смерті!» — розпачливо волало все в мені.

Обличчя Шемая Гілеля немов застигло, стало суворим.

— Люди не йдуть ніяким шляхом, ні життя, ані смерті. Їх кружляє, мов вихором полову. У Талмуді мовиться: «Перш ніж Бог сотворив світ, він поставив перед своїми створіннями люстро, щоб вони побачили духовні страждання буття і насолоди, які згодом їм уготовані. Тоді одні прийняли страждання, а інші відмовилися, і Бог викреслив їх з книги живих». Ти ж простуєш своєю дорогою, обраною власною волею. Навіть якщо й сам цього тепер не усвідомлюєш, ти покликаний самим собою. Не журися, на все свій час: зі знанням прийдуть і спомини. Знання і спомини — одне й те ж.

Приязний, майже ніжний голос, яким промовляв Гілель, повернув мені душевний спокій. Я почувався так затишно, мов недужа дитина на батькових грудях.

Я підвів очі й побачив ураз, що кімната заюрмилася людьми, вони обступили нас: деякі в білих жалобних саванах, які носять старі рабини; інші з трикутними капелюхами на головах, зі срібними пряжками на черевиках — але Гілель провів долонею по моїх очах, і кімната знову спорожніла.