Розділ «Алан Маршалл Я вмію стрибати через калюжі»

Забігши за старий евкаліпт, він кинувся ницьма на землю, зачаївся й почав виглядати з-за стовбура в той бік, звідки щойно з’явився.

Раптом він припав обличчям до землі, і я побачив, що стежкою біжить Енді.

Енді не ховався за деревами. Він біг навпростець, маючи одну, цілком певну мету, якої й не думав приховувати.

Джо плазом поповз круг дерева, щоб стовбур лишався між ним і Енді, але Енді добре знався на братових хитрощах і звернув просто до евкаліпта.

Джо підвівся з-за стовбура і, вдаючи величезне здивування, вигукнув:

— Це ти, Енді? А я оце сиджу й гадаю, коли ж ти нарешті прийдеш?

Та Енді хіба обдуриш! Угледівши брата, він радісно загорлав:

— Ага, попався!

Я і Джо домовилися зустрітися з Ябедою Бронсоном і Стівом Макінтайром біля підніжжя Туралли. Ми взяли з собою собак, бо в папороті на схилах Туралли водилися лисиці, та нам, власне, кортіло не так полювати, як скочувати в кратер каміння.

Великі каменюки, що їх ми зіштовхували в кратер, з гуркотом котилися схилом, високо підстрибуючи, вдаряючись об дерева, прокладаючи борозни в кущах і папороті. Розганялися вони так, що перескакували дно кратера й вихоплювались аж на протилежну стіну.

Сходити на гору мені було страшенно важко. Я мусив часто зупинятися, щоб відхекатися. Коли ми гуляли вдвох із Джо, він терпеливо чекав мене, та інші хлопці не давали мені попуску.

— Що, знов надумався відпочивати? — сердито бурчали вони.

Іноді вони не хотіли чекати, й, коли я дрбувався до вершини, перший скинутий камінь уже лежав на дні, і я не встигав поділити з хлопцями радість від його польоту.

Я всіляко хитрував, щоб вигадати трохи часу для перепочинку. Показуючи на стежку серед папороті, я вигукував:

— Пахне лисицею. Певно, щойно тут пробігла. Мерщій за нею, Джо!

Поки хлопці сперечалися, чи варто йти слідом, я набирався сили.

Коли ми підійшли до купки акацій, де домовилися зустрітись, Ябеда і Стів стояли навколішках над кролячою норою. Погляди їхні були прикуті до хвоста й задніх лап Тайні — австралійського тер’єра, що належав Ябеді.

Голова й передні ноги Тайні були в норі, й він гарячково розкопував її.

— А ви дивилися — є там кріль, чи нема? — спитав Джо тоном знавця. Він теж став навколішки і, схопивши Тайні за задні лапи, сказав: — Ану, дай-но мені глянути.

— Тягни його, — підтакнув я тоном не менш авторитетним. — Подивімося, що там є.