Розділ «Частина друга»

— Це вони? — спитав він у складаного, показуючи на нас індичою ніжкою. — Нам потрібні солдати, а не малі діти.

— Мені сто дванадцять років! — заявила Меліна.

— Ага, ага, я все це вже чув, — сказав клоун. — До речі, я роздивився, що ви дивні, через усю ярмаркову площу. Ви найбільш помітна зграя дивних серед усіх дивних, яких я бачив у своєму житті.

— Я їм те саме сказав, — підтвердив складаний.

— Як вони дісталися сюди аж із Уельсу і не потрапили до лап витворів, це поза моїм розумінням, — дивувався клоун. — Власне, це підозріло. А серед вас точно нема витворів?

— Як ви смієте? — обурилася Емма.

— А нас були впіймали, — гордо повідомив Г’ю, — але ті витвори, які це зробили, не дожили до часу, коли можна про це розказати.

— Ага, а я король Болівії, — глузливо промовив клоун.

— Це правда! — прогримів Г’ю, весь почервонівши.

Клоун підкинув угору руки.

— Добре, добре, малий, заспокойся! Я певен, що Королик не пустила б вас сюди, якби ви не були справжніми дивними. Усе, будьмо друзями, з’їжте індичу ніжку.

Припрошувати двічі йому не довелося. Ми були надто голодні, щоб довго тримати образу.

Клоун провів нас до стола, що вгинався від харчів — тих самих варених горіхів і смаженого м’яса, що спокушали нас на ярмарку. Ми оточили стіл і безсоромно напхалися. Складаний чоловік з’їв п’ять вишень і скибочку хліба та оголосив, що він ще ніколи в житті так не наїдався. А Бронвін міряла кроками простір уздовж стіни, кусаючи нігті, занадто стривожена, щоб їсти.

Коли ми поїли і стіл перетворився на поле бою з обгризеними кістками та плямами жиру, клоун відкинувся на спинку стільця і сказав:

— Ну, дивні дітлахи, що ви нам розкажете? Чому ви сюди аж з Уельсу приїхали?

Емма витерла губи.

— Щоб допомогти своїй імбрині, — відповіла вона.

— Припустімо, їй допомогли, — спитав клоун. — Що далі?

Я був зайнятий: саме вимочував індичу підливку залишками хліба, — але, почувши це, підвів очі. Запитання було таким безпосереднім, так просто сформульованим, таким очевидним, що аж не вірилося, як це ніхто з нас не замислився над ним раніше.

— Не говоріть так, — сказав Горацій. — Ви нас зурочите.