Розділ «Частина друга»

— Ми пройшли довгий шлях через небезпечні краї, — сказала Емма, — щоб знайти когось, хто зможе допомогти пані Сапсан. І ми дуже сподівалися, що цією людиною будете ви, пані Королик.

— Дуже на це розраховуємо, — кивнув Мілард.

Пані Королик знадобилося кілька хвилин, щоб віднайти свій голос, а коли це сталося, він бринів від емоцій.

— Ви хоробрі, надзвичайні діти. Кожен із вас — диво. Будь-яка імбрина була б щаслива називати вас своїми підопічними. — Рукавом мантії вона змахнула сльозу. — Мені було так прикро, коли я почула про те, що сталося з вашою пані Сапсан. Я її не дуже добре знала, бо вже скоро йду на пенсію, але обіцяю: ми її повернемо. Її та всіх наших сестер!

Повернемо її?

Отоді я й зрозумів, що пані Сапсан досі сиділа, схована у мішку, який ніс на собі Горацій. Пані Королик її ще не бачила!

— Ні, вона тут, із нами! — Горацій поставив мішок на підлогу і розв’язав його.

За мить звідти вилізла, похитуючись від запаморочення після тривалого перебування в темряві, пані Сапсан.

— В ім’я давнього люду! — вигукнула пані Королик. — Але ж… я чула, її захопили витвори!

— Захопили, — підтвердила Емма. — Але ми її відбили!

Пані Королик була така збуджена, що підстрибнула без ціпка, і мені довелося притримати її за лікоть, щоб вона не впала.

— Альмо, це справді ти? — затамувавши дух, промовила пані Королик. А відновивши рівновагу, кинулася до пані Сапсан і підхопила її з землі. — Агов, Альмо? Це ти в цьому тілі?

— Це вона, — кивнула Емма. — Це пані Сапсан!

Пані Королик тримала птаху на витягнутих руках і крутила нею туди-сюди, а пані Сапсан силкувалася вирватись.

— Гм, гм, гм, — бурмотіла собі під ніс пані Королик. Її очі звузилися, а губи витяглися в пряму лінію. — Із вашою директоркою щось не так.

— Вона скалічилася, — сказала Оливка. — Скалічилася всередині.

— Вона більше не може перетворитися на людину, — додала Емма.

Пані Королик похмуро кивнула, так, наче вже й сама здогадалася.

— І давно?

— Три дні, — відповіла Емма. — Відколи ми її забрали у витворів.