Розділ «Частина перша»

Емма погладила мою руку.

— Точно все в порядку?

— Так, — сказав я і вирішив змінити тему, бо не любив, коли наді мною причитають. Побачивши у Міларда на колінах «Казки про дивних», я спитав: — А ти надумав щось легеньке почитати?

— Я досліджую, — відповів він. — Подумати тільки — колись я їх відкинув, бо вважав, що це звичайні дитячі казочки. А вони насправді надзвичайно складні, я б навіть сказав, хитромудрі, бо приховують таємну інформацію про дивацтва дивних. Тепер, щоб їх усі розшифрувати, мені знадобляться роки.

— Але тепер, на цьому етапі, яка нам із них користь? — спитала Емма. — Нащо потрібні контури, якщо в них можуть залазити порожняки? Навіть таємні контури з цієї книжки теж рано чи пізно відшукають.

— А може, вони пробралися тільки в один контур? — з надією спитав я. — Може, порожняк у контурі пані Королик був виродком?

— Дивний порожняк! — промовив Мілард. — Цікава думка. Але ні. Він там опинився не випадково. Я певен, що ці «удосконалені» порожняки були невід’ємною частиною плану нападу на наші контури.

— Але як? — спитала Емма. — Що змінилося в порожняках, що тепер вони можуть пробиратися в контури?

— Про це я й сам дуже багато думав, — відповів Мілард. — Ми взагалі мало знаємо про порожняків, бо ніколи не мали нагоди дослідити хоча б одного в контрольованому середовищі. Але вважається, що вони так само, як і звичайні люди, не мають чогось особливого, що притаманне вам, мені та всім у цьому вагоні, якогось засадничого дивацтва, котре дозволяє нам взаємодіяти з контурами: з’єднуватися з ними і проникати всередину.

— Ключа, — підказав я.

— Типу того, — погодився Мілард. — Дехто вважає, що наше дивацтво, як кров чи спинномозкова рідина, має фізичну субстанцію. Інші думають, що це у нас всередині, але це щось нематеріальне. Як друга душа.

— Ха. — Мені сподобалася ця думка: дивацтво — не дефект, а додаткова перевага. Не нам бракувало чогось такого, що було в нормальних, а навпаки — це їм бракувало нашої особливості. Тобто ми були чимось більшим, а не меншим.

— Терпіти не можу цю божевільну туфту, — скривилася Емма. — Про те, що другу душу можна замкнути у банці. Мороз поза шкірою.

— І все ж протягом багатьох років чинилися спроби зробити саме це, — сказав Мілард. — Еммо, що той солдат-витвір тобі сказав? «Якби ж я міг загнати твоє вміння у пляшку» чи щось таке.

Емма здригнулася.

— Не нагадуй.

— Теоретично, якщо наше дивне єство можна дистилювати й відібрати… у пляшці, як він сказав, чи швидше у чашці Петрі… то це єство також можна перенести з однієї істоти в іншу. Якби це було можливо, уявіть чорний ринок дивних душ, які можуть потрапити до рук аморальних багатіїв. Такий дар, як твоя іскра чи величезна сила Бронвін, продаватиметься тому, хто дасть за нього найбільшу ціну!

— Це огидно, — сказав я.

— Більшість дивних із тобою погодяться, — кивнув Мілард. — Саме тому ці досліди багато років тому оголосили поза законом.

— Наче порожнякам не начхати на наші закони, — скривилася Емма.