Розділ «Частина перша»

Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей

Провідник вивільнив руку.

— Я хотів віднести її в бюро знахідок. Але ця благословенна річ не зрушила з місця.

Ми перебігали з вагона у вагон, поки не знайшли вагон першого класу, де побачили валізу Бронвін — на тому самому місці, де вона її залишила. Бронвін підбігла до валізи, розщібнула застібки й підняла кришку.

Пані Сапсан всередині не було.

У мене стався невеличкий серцевий напад.

— Моя пташка! — закричала Бронвін. — Де моя пташка?!

— Заспокойтеся, вона тут. — І провідник показав кудись понад наші голови. Пані Сапсан сиділа на полиці для багажу й міцно спала.

Бронвін заточилася на стіну і мало не знепритомніла від полегшення.

— Як вона туди вибралася?

Провідник звів брову.

— Ця іграшка дуже схожа на живу. — Він розвернувся й пішов до дверей, та в проході зупинився і спитав: — До речі, де можна таку взяти? Моя донька була б у захваті.

— На жаль, вона єдина у своєму роді, — відповіла Бронвін, зняла пані Сапсан з полиці й притисла до грудей.

* * *

Після всього, що нам довелося пережити за останні кілька днів (не кажучи вже про останні кілька годин), розкіш салону першого класу виявилася для нас повним шоком. У вагоні були плюшеві дивани, обідній стіл і широкі вікна, з яких можна було споглядати краєвиди. Він нагадував вітальню багатої людини і був у нашому повному розпорядженні.

Ми по черзі помилися у ванній, обшитій дерев’яними панелями, потім ознайомилися з обіднім меню.

— «Замовляйте все, що вам до вподоби», — прочитав Єнох і підняв трубку телефону, прикріпленого до бильця крісла з відкидною спинкою. — Алло, у вас є паштет із гусячої печінки? Я хочу весь. Так, увесь, що у вас є. І підсмажені трикутнички хліба.

Про все, що сталося, ніхто не зронив і слова. То було нестерпно, занадто жахливо, і поки що ми хотіли просто очуняти й забути. У нас лишалося забагато справ, надто багато небезпек нависло, з якими слід було розібратися.

Ми налаштувалися на поїздку. Приземкуваті будиночки Портмедоґа за вікном стали зовсім крихітними, і на обрії з’явилася гора пані Королик. Вона похмуро височіла над пагорбами. Поки інші неквапливо вели бесіду, я приклеївся носом до шибки та нескінченної тамтешності тисяча дев’ятсот сорокового року за вікном. Донедавна тисяча дев’ятсот сороковий займав у моєму багажі знань місце завбільшки з кишенькову книжку, не ширше за крихітний острівець, те місце, яке я міг будь-якої миті покинути, пройшовши крізь темне черево Кернгольмської печери. Та після того, як ми пішли з острова, воно стало світом, цілим світом болотистих лісів, і оповитих димком містечок, і долин, що їх хрест-навхрест перетинали сяйливі річки. А ще людей і речей, які здавалися старими, проте ще такими не були, наче бутафорське приладдя у якомусь ретельно продуманому, проте безсюжетному фільмі того часу. Усе це мигцем пролітало, і пролітало, і пролітало повз моє вікно, немов нескінченний сон.

Я засинав і прокидався, засинав і прокидався. Ритм поїзда занурював мене в гіпнотичний транс, у якому було дуже легко забути, що я лише пасивний спостерігач, а моє вікно — це щось більше, ніж кіноекран, що там, зовні, все достоту так само реальне, як і тут, усередині. Потім поволі я згадував, як став частиною цього всього, пригадував діда, острів, дітей. Гарненьку дівчину з твердим, мов кремінь, поглядом, чия долоня лежала на моїй руці.

— Я справді тут? — спитав я.

— Спи-но, — відповіла вона.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей» автора Ренсом Ріґґз на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 84. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи