Розділ «Глава XV. Ксюша»

Коли він повернувся до Ксюшиної палати й вона отямилася від забуття, то найперше спитав її про це дивне смс в одне слово.

Ксюша взяла його руку своїми довгими, холодними й висхлими пальцями, з яких уже давно сповзли всі кільця й персні, притисла її до своєї ще холоднішої щоки й прошепотіла: «Хоч ти нічого і не пам’ятаєш, я все одно так кохаю тебе, дурника!».

Ксюша померла наприкінці червня в нього на руках. Її поховали на затишному зеленому просторому кладовищі неподалік їхнього будинку. Навколо не було ні хрестів, ні надгробків. Лише суворі могильні плити.

На її сірій мармуровій плиті ви карбувано два імені: Ксенія Верховська, дати народження й смерті, та Олексій Молчанов, дата народження…

* * *

Через дев’ять днів Ніка та Степан повінчалися в Михайлівському соборі в Києві. Степан був у парадній військовій формі, вона в стриманій чорній сукні. Церемонія теж була сувора, як і сукня нареченої, і найменше нагадувала весілля. З гостей були тільки родичі. Наступного дня Степан повернувся до себе на війну.