Розділ «Частина 8»

Коли вони проминули Мюнхенську вулицю, Руді зупинився і зазирнув до вітрини татової крамниці. Перед від’їздом Алекс радився з Барбарою, чи варто їй самій вести справи за його відсутності. Вони вирішили, що не варто, зважаючи на те, що останнім часом роботи у нього було небагато, та й хтозна, раптом втрутяться партійці. Агітатори ніколи не схвалювали підприємців. Солдату досить і армійської зарплатні.

На вішаках висіли костюми, у дурнуватих позах застигли манекени.

— Мені здається, що цьому ти сподобався, — за якийсь час промовила Лізель. Це був її спосіб сказати, що їм треба йти.

На тротуарі Небесної вулиці разом стояли Роза Губерманн і Барбара Штайнер.

— Свята Маріє, - сказала дівчинка. — Вони здаються стурбованими?

— Я б сказав, лютими.

Щойно вони підійшли, як жінки засипали їх запитаннями — здебільшого щось на кшталт «Де вас обох чорти носили?», але дуже скоро їхня лють перейшла в полегшення.

Втім, Барбара вимагала відповіді.

— Ну, Руді, то де ви були?

Лізель відповіла замість нього.

— Він убивав фюрера, — пояснила вона, і кілька довгих секунд Руді здавався справді щасливим, тож Лізель і сама втішилась.

— Бувай, Лізель.

Через кілька годин Лізель почула якийсь шум у вітальні. Звук дотягнувся до її ліжка. Дівчинка прокинулась і завмерла, уявляючи собі привидів, тата, грабіжників і Макса. Вона почула, як щось відчинили, тоді потягнули, і враз запала якась химерна тиша. А тиша — це завжди велика спокуса.

Не ворушитися.

Ця думка багато разів крутилася в голові, але, мабуть, таки недостатньо багато.

Її босі п’яти картали підлогу.

Повітря втягувалось у рукави піжами.

Вона йшла темрявою коридору у напрямку тиші, яка щойно шуміла, у напрямку ниточки місячного світла, що лежало у вітальні. Лізель зупинилась, відчуваючи свої голі щиколотки і пальці. Вона спостерігала.

Її очі звикали до темряви трохи довше, ніж вона сподівалася, а коли призвичаїлися, Лізель була впевнена, що Роза Губерманн сидить на краєчку ліжка, притиснувши до грудей акордеон свого чоловіка. Пальці зависли над клавішами. Вона не рухалася. Здавалося, що й навіть не дихала.

Цей образ врізався у дівчинку в коридорі.