Розділ «Частина 6»

Лізель кивнула.

— А тепер іди.

У коридорі тато обійняв її.

Вона цього конче потребувала.

Пізніше, вночі, вона почула, як Ганс і Роза перешіптуються. Роза поклала її спати у їхній кімнаті, і дівчинка лежала біля ліжка на підлозі на матраці, який вони притягнули з підвалу. (Були підозри, чи він, бува, не заражений, але всі погодилися, що ці підозри безпідставні. Причиною Максової хвороби не була інфекція, тож вони принесли матрац нагору і застелили його чистим простирадлом.)

Подумавши, що дівчинка уже заснула, мама висловила свою точку зору.

— Той клятий сніговик, — прошепотіла вона. — Закладаюся, усе почалося саме з нього: вигадали ж таке — бавитися снігом і льодом у тому холодному підвалі.

Тато був налаштований по-філософському.

— Розо, усе почалося з Адольфа. — Він сів на ліжку. — Треба глянути, як він там.

За ніч Макса провідували сім разів.

Відвідувачі Макса Ванденбурґа

РАХУНОК

Ганс Губерманн: 2

Роза Губерманн: 2

Лізель Мемінґер: 3

Уранці Лізель принесла з підвалу його книжку замальовок і поклала на тумбочку біля ліжка. Вона жахливо почувалася через те, що минулого року посміла до неї зазирнути. Тож тепер, з поваги до Макса, вона твердо вирішила не розгортати її.

Коли до кімнати ввійшов тато, вона не озирнулася, не глянула на нього, а заговорила до стіни, біля якої лежав Макс.

- І нащо я принесла той сніг до підвалу? — картала себе дівчинка. — Все почалося через сніг, хіба ні, тату? — Склала руки, ніби для молитви. — Нащо мені заманулося ліпити того сніговика?

Тато, вічна йому хвала, був непохитним.

— Лізель, — сказав він, — так було треба.