Розділ «Частина 6»

ПОДАРУНКИ № 2-5

Одна стрічка, одна шишка.

Один ґудзик, один камінець.

Футбольний м’яч наштовхнув її на одну ідею.

Тепер щоразу, коли йшла або поверталася зі школи, Лізель видивлялася викинуті речі, які могли б бути цінними для чоловіка при смерті. Спершу вона дивувалася, чому це так важливо. Як може такий відвертий непотріб когось втішити? Стрічка у канаві. Шишка на дорозі. Ґудзик, що недбало прихилився до стіни у класі. Плаский круглий камінець з річки. Хай там як, але вони показували, що дівчинці не байдуже і, можливо, потім, коли Макс прокинеться, ті подарунки стануть першою темою для розмови.

Наодинці Лізель розігрувала такі діалоги.

— Ну, і що це таке? — запитав би Макс. — Що це за мотлох?

— Мотлох? — Вона уявляла, що сидить на краєчку ліжка. — Максе, це ніякий не мотлох. Саме завдяки їм ти прокинувся.

ПОДАРУНКИ № 6-9

Одна пір’їнка, дві газети.

Обгортка від цукерки. Хмара.

Дуже гарна пір’їнка зачепилася за дверні завіси церкви на Мюнхенській вулиці. Вона кривобоко випнулася вперед, і Лізель поквапилася її врятувати. Зліва волокна були рівненько пригладжені, а справа тягнулися зубчики нерівних трикутників. По-іншому і не опишеш.

Газети виринули з холодних глибин сміттєвого баку (що тут додати?), а обгортка від цукерки була вицвілою і пласкою. Вона знайшла її біля школи і піднесла вгору, щоб роздивитися на світлі. На обгортці красувався відбиток підошви.

А ще була хмара.

Як можна дати комусь шматочок неба?

Наприкінці лютого Лізель стояла на Мюнхенській вулиці і розглядала величезну одиноку хмару, що випливала з-за пагорбів, наче біле чудовисько. Воно дерлося на гори. Сонце затьмарилось, і замість нього на місто споглядало біле чудовисько з сірим серцем.

— Поглянь-но, — сказав тато.

Ганс підняв голову і запропонував те, що здалося йому очевидним:

— Варто подарувати її Максу, Лізель. Думаю, можна залишити її на тумбочці біля ліжка, як і всі попередні подарунки.

Лізель глянула на нього так, ніби він з’їхав з глузду.