Розділ «Частина 3»

— Артуре, ну ти що.

— Нічого не хочу чути, Анді.

— Господи Ісусе.

- Він теж нічого не хоче чути.

Усі засміялися, і Руді взяв кошика.

— Я віднесу його і повішу їм на поштову скриньку.

Руді пройшов якихось двадцять метрів, коли його наздогнала Лізель. Вона дуже спізниться додому і їй за це перепаде, але вона добре знала, що повинна пройти через усе місто аж до ферми Штюрмів разом з Руді.

Тривалий час вони йшли мовчки.

— Ти не шкодуєш? — нарешті запитала Лізель.

Обоє вже поверталися додому.

— За чим?

— Ти знаєш.

— Звичайно, шкодую, але тепер я не голодний і, можу закластися, він теж не голодний. Не думаю, що вони б давали їжу священикам, якби самі не мали що їсти.

— Але він так сильно гепнувся об землю.

- І не кажи. — Але Руді Штайнер не міг стримати посмішку. За кілька років він даруватиме хліб, а не крастиме — ось вам ще один доказ суперечливої людської природи. Трішки добра, трішки зла. Тільки розбавити водою.

За п’ять днів після їхнього гірко-солодкого тріумфу перед ними знову виник Артур Берґ і покликав на наступний крадійський промисел. Вони наткнулися на нього на Мюнхенській вулиці, коли у середу поверталися зі школи. Він уже був одягнений у форму «Гітлер’юґенд».

— Завтра знову йдемо. Ви з нами?

І Руді, і Лізель згорали від цікавості.

— Куди?

— На картопляне місце.