Він іде щось красти.
Вона вибігла йому назустріч.
Не прозвучало бодай чогось схожого на привітання.
Руді не зупинився і говорив крізь холодне повітря перед собою. Недалеко від будинку Томмі Мюллера він сказав:
— Знаєш, Лізель, я тут трохи подумав. Ніяка ти не крадійка, — і, не давши їй змоги щось відповісти, продовжив. — Та жінка сама тебе впускає. На Бога, вона навіть залишає для тебе печиво. Я думаю, що це не крадійство. Краде армія. Як вони вкрали твого тата і мого. — Руді копнув камінця і той стукнувся об хвіртку. Він пришвидшив крок. — Усі ті багаті нацисти на вулиці Ґранде, на Жовтій вулиці, на вулиці Гайде.
Лізель думала тільки про те, як би не відстати. Вони вже минула пані Діллер і виходили на Мюнхенську вулицю.
— Руді…
— Ну то як воно?
— Як що?
— Коли береш ті книжки?
Тієї миті Лізель вирішила зупиниться. Якщо йому потрібна відповідь, то нехай повернеться. Він повернувся.
— Ну? — Але Руді знову відповів ще до того, як вона встигла відкрити рота. — Приємно, правда? Вкрасти те, що в тебе забрали.
Намагаючись затримати його, Лізель перевела розмову на ящичок для інструментів.
— Що ти там несеш?
Він нагнувся і відкрив.
Усе здавалося доречним, окрім ведмедика.
Вони рушили далі, і Руді детально описав, для чого йому той ящичок і що він буде робити з кожним інструментом. Молотки, приміром, потрібні для розбивання скла, а рушничок — щоб замотувати в нього молотки і приглушувати звук від удару.
— А плюшевий ведмедик?
То була іграшка Анни-Марії Штайнер, завбільшки з книжку Лізель. Хутро закошлатилось і стерлось. Очі і носа вже не раз пришивали, та ведмедик все одно мав доволі доброзичливий вигляд.
— Оце, — пояснив Руді, - мій геніальний винахід. Якщо до кімнати, поки я буду там, зайдуть діти, я дам їм ведмедика і вони заспокоються.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Крадійка книжок» автора Маркус Зузак на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 9“ на сторінці 14. Приємного читання.