Розділ «Частина друга Великий пірат»

— Що з кермом? — крикнув Штертебекер. Усі мовчали. Він кинув його і, склавши руки трубою, протяг:

— Чий вітри-ильник? Гамбурзький?..

Йому не відповіли. Тільки підняли над кормою червоний гамбурзький прапор з білою міською брамою в очерті.

Штертебекер полегшено зітхнув. Добре, що хоч гамбурзьке судно. Ніякої небезпеки.

— Що з кермом? — крикнув він ще раз і вхопився за неслухняне стерно.

Враз у ранковій тиші гримнув оглушливий постріл. Слідом за ним розлігся тріск. З гуркотом звалилась головна щогла «Морського тигра». З обшивки посипалися друзки.

Зрада! Віроломство!

Штертебекер гукнув:

— До зброї! Зрада!

Далі він заревів:

— Хлопці, приготуватись до абордажу! «Шумій» прийде нам на поміч! До зброї! Смерть багатіям! Смерть зрадникам!

Пролунав другий постріл. «Тигр» сколихнувся. В повітря полетіли скалки. Зчинилася страшенна веремія. Багато піратів лягло під цурпаллям.

— Де гармаш? — рикнув Штертебекер. — Чому мовчать наші гармати?

Лише згодом Клаус довідався, що до нього пробралось четверо ворогів, які вночі уколошкали гармаша й викинули його за борт, а двері в зброярню наглухо забили цвяхами. Рибалка не варив тоді юшку, він топив свинець. Ним-то нічний вахтовий і залив кермо.

«Зрада! Зрада! Ох, Вігбольде, Вігбольде, який я несправедливий був до тебе! Ти завше сумнівався і мав рацію. А я, бовдур, взяв та повірив багачам. Зрада! Де ж той „Шумій“?»

Беззбройний, смертельно зранений «Тигр» гойдався на хвилі — іграшка вітру й підступного ворога.

Штертебекер зібрав навколо себе жменьку вцілілих хлопців. Ех, якби їхній корабель годящий, а кермо слухалось їх, вони б усією міццю накинулись на далеко сильнішого ворога, пішли б на абордаж, і тоді справу розв’язував би меч, як у кожному чесному бою.

Ні, його перемогли не у шляхетному поєдинку. Його перемогли зрадою, підлістю, віроломством.

Коли Симон Утрехтський побачив, що піратів на безпорадному судні яка-небудь пригорща, він оддав наказ узяти його на абордаж. «Ряба корова» повільно й загрозливо насувалась на «Морського тигра», розстріляного вщент.

Пірати не здавались живцем. Штертебекер очолив приречених побратимів на останню січу. Ганзейця за ганзейцем косив його меч. Заодним ударом Клаус вигукував: «Біднякам — друг!» — за іншим: «Багачам — ворог!» І все ж усвідомлював, що рятунку нема.