Розділ «Частина друга Великий пірат»

Цей жарт розсмішив Штертебекера. Він відв’язав од пояса меч і, пошпуривши його на хутряне ложе, сказав:

— Але й ми-иршаві вони!

— Помиляєшся, — вставив магістр. — Надто ду-ужі вони!

Штертебекер, не слухаючи Вігбольда, вів далі:

— Городяни стрічали мене вельми гостинно, а пани пообіцяли ввести до ратуші цеховиків. Замоєю вимогою.

Магістр Вігбольд хихикнув:

— А й же вгородять вони тобі ножаку в спину. І наперекір твоїй вимозі.

— Я не вірю їм ані-ані! — спалахнув Штертебекер.

— Отакої! Ти допинаєш успіху, друже! — глузував магістр.

— Я наглядатиму за ними сотнею очей, — скричав Штертебекер. — Не думайте, що я дурний повірити вульфлямчукам. А до того бургомістр Краман — тямущий чоловік. Якщо на те пішло, то й люди мої в них під боком. Од мене вони нічого не утаять. А обдурять, тоді хай начуваються.

Магістр зареготав:

— Коли обдурять… Ха-ха-ха! Ти віриш і не віриш їхнім красним слівцям. Та зрозумій же врешті, вони обдурюють тебе усправжки!

— Побачимо, — спокійно відказав Штертебекер, пригублюючи поданий йому келих.

— Якщо городяни візьмуться за них, то, може, вони трошки й переінакшаться, — підкинув Гедеке.

— Якщо, якщо! — вигукнув магістр. — Усе діло за отим «якщо»!

Штертебекер відклав чару й, погладивши бороду, сказав дружньо і воднораз владно:

— Отож, пам’ятайте: жодного гамбурзького судна не чіпати. Я дотримуюся слова. Але не пропускайте бременських кораблів. А я рушаю до Везера й ловитиму їх просто вдома.

До Гамбурга підійшла валка підвід, яку охороняло понад сто вершників. Над Ельбою вона спинилась, кілька гінців помчало в місто, і звідти для супроводу валки під’їхали нові рейтари. Десь за північ вози проїхали Східну браму й потяглись вулицями до пристані. Запізнілих перехожих розганяла міська сторожа, що йшла в голові колони.

Біля самої гавані був цех мореходів. Неподалік від нього, в ніші міського муру, причаївся матрос. Із схованки він стежив за таємничими підводами, а потім назирці покрався за ними. Валка перейшла Ельбу і вступила на острів Грасброк. Матрос не відставав, хоча грався із смертю. Рятівних закутків і завулків тут не було: порт лежав на відкритій місцині, і його добре проглядали нічні сторожі.

Загадкові вози звернули в Дейкову корабельню, яку оточили широким колом вершники.