Розділ «Частина друга Великий пірат»

Клаус розміняв уже п’ятий десяток, а життя його було вбоге на кохання. І от він заручився з дочкою Кено, стрункою й голубоокою Гельгою. Ще до шлюбу Клаус приносив їй королівські дарунки. Проте в її присутності ніяковів і був до того безпорадний, що миле дівча од душі сміялось із нього.

Врешті пустотлива Гельга щиро залюбилась у Клауса.

Останнім часом «Тигр» частенько відстоювався в бухті. Клаус втішався спокоєм своєї кімнати і розповідав нареченій про моровицю у Вісмарі, про Йозефа, про Свена і Герда, про поріддя Вульфлямів, про Новгород, про Вісбі та Берген.

Восени 1399 року він побрався з Гельгою. На весілля запросили всіх справедливців і всіх мешканців з найближчих околиць. Зійшлося за тисячу чоловіків та жінок. Над піратськими суднами майоріли віяла з коштовних тканин. Довкола попід мурами замку розклали величезні намети. На вогнищах, що аж під небо, смажили биків та баранів. До столу подавали добірні напої і ласощі — найкращу здобич, захоплену у багатих купців. До танцю кликала підскочиста музика. Блазні звеселяли гостей, — всі залягалися сміхом, аж за животи бралися. А ось Штертебекер-вихиличаша підніс до губів срібну, п’ятилітрову чару, подаровану йому тестем! Під бурхливі оплески він показав, що незадарма у нього таке соковите прізвисько.

За тих часів весілля гуляли кілька діб. Скрізь — на подвір’ї замку, під його мурами, на сходах — голосно хропіли, наївшись і напившись, гості. Не впився лише Шкутильга, що із жменькою надійних хлопців стояв у дозорі. Всі набражились до підборіддя, а ворогові тільки подай цього. Але він не показувався. Весільна компанія безтурботно співала, танцювала, аж небові було жарко.

На Фризьких островах довго ще згадували про гулянку в Марієнгаве, де народ був почесним гостем.

Празник трохи затьмарила сварка. Магістр, замакітрений вином, накинувся на Штертебекера:

— З цеховими майстрами знюшкався! А вони ж обивателі і з багатирями в одну шуршу тягнуть…

— Ні, вони друзі біднякам! — Штертебекер.

Магістр Вігбольд розшумівся:

— Біднякам, біднякам! Щоб ти здоров був на слові.

Між ними мало не дійшло до герцю. Втрутився Мікаель Гедеке і помирив їх. Але ненадовго.

ВІЙНА З БАГАТІЯМИ

Гамбурзька ратуша намагалась переговорити з піратами таємно. Проте коли ганзейський вітрильник з посланцями од справедливців увійшов до гавані, з корабля на корабель, З будинку до будинку швидше од вітру рознеслося: «Справедливці прибули! Справедливці!» З гавані до ратуші плавом попливли городяни. Сукнороби й різники кидали роботу й поспішали на головний майдан. Моряки залишали свої судна і мчали у місто. Всі дерева уздовж вулиць, якими мали проходити справедливці, обліпила малеча. Місто гуділо, мов вулик. Кожен прагнув побачити уславлених піратів. Щойно кортеж у супроводі вершників рушив приморськими вулицями, ледве-ледве прокладаючи собі дорогу, голосні привітання струсонули повітря. Піратів вітали, немов високих і почесних гостей.

Справедливців очолював Штертебекер. Карбуючи крок, він ішов попереду в осяйних вояцьких обладунках, з широким-прешироким мечем на боці, а голову йому прикрашало ланцюжкове плетиво. Постава його була сповнена гідності й величі, зовсім як у сильного світу сього. Так! Він гідний ходити при царственній статурі. Князі народжувалися верховодами. Вельможі робились багачами ще в колисці. А він, гуляй-отаман, став морським володарем, грозою багатирів тільки завдяки своїй силі. Хіба йому не найвища шана, що радники великого ганзейського міста розмовляють із ним як рівний з рівним? І цих переговорів не він, а вони домагалися. Пани навіть запропонували йому трьох своїх заложників, трьох шляхетних радників, на час його перебування в місті. Але Штертебекер од душі посміявся з них і заявив, що за власну безпеку й у вус не дме. Хай-но хто скривдить його, тоді од їхнього міста зостанеться тільки пригорща попелу. От він і йшов на перемовини лише з трьома хлопцями. Його кораблі стояли на котвах у гирлі Ельби біля Штаде.

Радники були збуджені не менше за городян. Старигань Пріс, хазяїн трьох вітрильників, що вивозили крам до Англії та Фландрії, переконував і благав панів за всяку ціну домовитися з розбійниками і ні в якому разі не сваритися з ними. Різким, старечим голосом він протяг:

— Дуже легко підняти на щоглу прапорець, що засвідчує війну. Але подумайте, як тяжко спускати його!

— Ви тільки послухайте, про що несе старий базіка, — спересердя гукнув Христіян Дейк. — Лише труситься за свої вітрильники! Вже так і ладен на згоду з піратами! Ач, який нешуканий знайшовся!

Дейк мав одного вітрильника, який плавав під охороною любецьких суден між балтійськими гаванями. Крім того, він був господарем корабельні у Грасброку, і це, певно найголовніше, що додавало йому снаги в розмові. Там він будував для всього міста вітрильник. Звичайно, то буде бойове судно, яке у майбутньому дасть йому великий зиск. Тому він так вороже настроєний проти Пріса, тому він так встав на ножі з піратами! І, сумнівайся не сумнівайся, але все це він робить заради міста!

Бургомістр Матіас Краман, кремезний, опасистий дядько, мовчки спостерігав за сваркою. Колись він теж сушив собі голову суднами, та згодом переклав торговельний тягар на сина.