Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Нас зі школи давно відпустили.

Альонка з тьотею Валею все намагаються якось виїхати. Я ворожила на картах. Я теж хочу виїхати з ними.

Сьогодні Сашка стукав у наші двері. Я відчинила. Він сказав:

— Полю, підеш до нас у гості? Будь ласка!

— Не знаю, — відповіла я, пригадуючи останні дні.

— Я по тебе зайду за півгодини!

І пішов. Дивлюся: півгодини по тому біжить із Ериком до хлопців у дворі — грати в «собачку». Ага. Яка ж тварина!

П.

Іде дощ. Він плаче разом зі мною.

Сьогодні, якщо вийде, назавжди з Чечні виїдуть Альонка й тьотя Валя. Вони обіцяли написати листа. Тьотя Валя й Альонка передадуть лист іншим людям, а ці люди передадуть нам, щоб їх не знайшли і не вбили. Речей їм так і не віддали, але дозволили взяти документи.

Уся квартира, усі речі тепер належать якійсь чеченській родині, що допомагає їм виїхати. Але головне — тьотя Валя й Альонка живі.

Мої останні слова були: «Ми ще 1 вересня разом у школу підемо, Альонко! До побачення!» Альонці я на прощання подарувала ланцюжок із шиї. Він був у мене єдиною цінною річчю. І ще ми домовилися з нею — не обрізати волосся, доки не зустрінемося.

Сподіваюся скоро обійняти свою подругу. Допоможи мені, о Боже!

Поля

Сашка не розмовляє, Альонка поїхала, листів нема. Учора з тьотею Алею дивилася комедію. Коротко ввімкнулась електрика. Зазвичай ні її, ні води, ні газу з війни в будинку немає.

Я прочитала книжку з хіромантії, порилася в блокноті прабабусі, де написано про лінії рук, і склала карту долі.

З ризику — перемога. Відхід від влади — заради мистецтва. Чутливе серце. Поет.

Схильність до обжерливості, чуттєвість і лукавство. Небезпека по життю, бунти й війни. Нещасне кохання і щасливий, спокійний шлюб.

Не музикальна, але красномовна.

Є веселість і простота. Егоїзм та гординя часом псують усе, що досягнене.