Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

— Ура! Ура! Я — собачка, цур, у грі я — собачка!

Це тому, що той, хто «собачка», віднімає м’яч в інших.

Тут мій вітчим завітав, і мама пішла додому на наш перший поверх. А я залишилася.

Кажу Сашці:

— Можна, я теж із вами в «собачку» пограю?

Сашка відповів:

— Не те щоб не можна, але тобі буде нецікаво, — і сидить навпочіпках, кеди взуває.

А Ерик говорить:

— Полю, ти ж до Сашки в гості прийшла? Куди це він? (Цього питання я найбільше боялась.)

— Я… — хотіла відповісти я, але мене перебила тьотя Аля:

— Поля до нас додому прийшла!

Та Ерика було не вгамувати:

— Поля прийшла до мого молодшого брата Сашки! А він іде! Чому?

— Що ж, нехай іде, — відповіла я.

(А Сашка собі вдягається.)

— Це непристойно, ти прийшла до нього, а він іде! — Ерик, вочевидь, вирішив мене добити.

— І що? Що із цього? — відповіла я (нічого іншого мені й на думку не спало).

А Сашка ще голосно сказав своїй мамі, що я просилася з ними грати в «собачку»! Але мені буде там «нецікаво». Я ледве з сорому не вмерла.

Ерик і Сашка спокійнісінько пішли у двір.

Поля