Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

«Але я не злодій, — похмуро думав Джек. — Та штука може вбити мене, але я не тікатиму. Тому що я не злодій».

— Я не тікатиму! — заволав Джек порожньому відполірованому пташиному обличчю. — Я не злодій! Ти чуєш мене? Я прийшов забрати те, що моє, і Я НЕ ЗЛОДІЙ!

Скреготливий крик вирвався з дихальних отворів унизу шолома. Лицар підвів шпичасті кулаки і опустив їх: один — на покручену ліву стулку дверей, другий — на праву. Пасторальний світ болота, зображений там, було зруйновано. Петлі клацнули… і двері впали просто перед ним. Джек побачив, як остання намальована чапля, що лишилася цілою, полетіла геть, наче пташка в мультику Волта Діснея. Її очі були ясними і переляканими.

Обладунок підходив до нього, наче робот-убивця. Його ноги здіймалися й опускалися. Він мав понад сім футів заввишки, тож коли проходив крізь двері, роги, що випиналися над його шоломом, лишили смуги в горішньому одвірку. Вони нагадували лапки́.

«Тікай!» — волав балакучий голос у голові.

«Втікай, жлодію», — шепотів готель.

«Ні», — відповів Джек.

Він витріщався на лицаря, що наближався до нього, і його рука сама стисла медіатор у кишені. У пташиному шоломі броньовані рукавиці з шипами здійнялися на рівень забрала. А тоді підняли його. Від здивування Джек роззявив рот.

Всередині шолом виявився порожнім.

А тоді ці шпичасті руки потягнулися до Джека.

Шпичасті руки схопили циліндричний шолом з обох боків. А тоді повільно зняли його, відкриваючи мертвотно-бліде худе обличчя чоловіка, який мав такий вигляд, ніби прожив не менше ніж триста років. Половина цієї прадавньої голови була розбита. Шматки кісток розривали поверхню шкіри, мов яєчну шкаралупу, а рана вкрилась якоюсь чорною масою, що, як подумав Джейсон, була гнилим мозком. Чудовисько не дихало, але його червоні очі, які дивилися на Джейсона, виблискували пекельною жадібністю. Воно ощирилося, і Джейсон побачив гострі, мов голки, зуби, якими це страховисько порве його на шмаття.

Подзенькуючи, лицар непевно рушив вперед… от тільки цей звук був не єдиним.

Хлопчик глянув ліворуч, на головну залу

(вестибюль)

замку,

(готелю),

і побачив другого лицаря в круглому шоломі, який формою нагадував миску — такі ще називають грандхельмами. За ним ішов третій… і четвертий. Вони повільно рухалися коридором — стародавні обладунки, в яких тепер мешкають своєрідні вампіри.

А тоді руки схопили його за плечі. Тупі шипи на рукавицях простромили його плечі й руки. Потекла тепла кров і мертвотне, зморшкувате обличчя викривилося жахливою голодною посмішкою. Локітники запищали і застогнали, коли мертвий лицар підтягував хлопчика до себе.

Джек завив від болю — короткі затуплені шипи були в ньому, в ньому, і він одразу збагнув, що це все насправді і що наступної миті ця штука вб’є його.

Його смикнули до чорної порожнечі всередині шолома…