Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

Дзень.

Джек повернувся в інший бік. Піт стікав щоками і чолом, волосся настовбурчилося на потилиці. Він знову побачив це — якийсь металевий спалах у мóроці однієї з кімнат. Він бачив великі камені — чорні, наче гріх. Їхню шорстку поверхню огортав зелений мох. Бридкі пухкі жуки-альбіноси повзали туди-сюди крізь великі пори в прогнилому цементному розчині між камінням. Порожні тримачі стояли на відстані п’ятнадцяти-двадцяти футів один від одного. Смолоскипи, які підтримували ті канделябри, зникли давним-давно.

Дзень.

Цього разу він навіть не моргав. Світ поплив у нього перед очима, хитаючись, ніби річ, яку ти бачиш крізь потік чистої води. Стіни знову стали почорнілим червоним деревом замість кам’яних блоків. І двері стали дверима, а не заґратованими металевими воротами, що опускаються. Два світи, розділені мембраною, що не товща за шовкову жіночу панчоху, почали переплітатися.

А ще, невиразно збагнув Джек, його Джейсонівська частина почала переплітатися з Джековою — і всередині них обох з’являлася якась третя особистість.

Я точно не знаю, що це за комбінація, але сподіваюся, що вона сильна — бо за тими дверима щось є… за всіма ними.

Джек і далі скрадався коридором у напрямку вестибюля.

Дзень.

Цього разу світи не змінилися місцями. Міцні двері залишилися міцними дверима, і Джек не побачив жодного руху.

Але просто за ними, просто за ними…

Тепер він щось почув за розфарбованими двостулковими дверима — у небі над зображеним болотом написано слова БАР «ЧАПЛЯ». Так звучить щойно запущений великий іржавий механізм. Джек похитнувся в напрямку

(Джейсон похитнувся в напрямку)

тих дверей, що відчинялися,

(тих воріт, що підіймалися),

поклав руку в

(кошіль),

кишеню

(який носив на поясі свого камзола),

своїх джинсів і стиснув медіатор, який йому ще давно дав Спіді.

(і стиснув акулячий зуб).