Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

Джек промовчав.

— Джеку, що ти збираєшся робити із цим кулеметом?

— Я спробую позбутися потяга. Маєш якісь заперечення?

Річард здригнувся, і його рот викривила відраза.

— Жодного.

— Як гадаєш, «Узі» впорається з таким? Якщо я вистрелю в те вибухонебезпечне лайно?

— Однією кулею — навряд чи, а ось цілим магазином — можливо.

— Спробуймо. — Джек зняв запобіжник.

Річард схопив його за руку.

— Краще відійти до паркану перед початком таких експериментів, — сказав він.

— Гаразд.

Ховаючись за обвитою плющем огорожею, Джек навів «Узі» на пласкі м’які пакунки з пластидом. Він натиснув на спусковий гачок, і «Узі» розірвав тишу на шмаття. Полум’я миттєво вирвалося з краю цівки. Постріли видавалися надто гучними в церковній тиші полишеного табору. Пташки скрикнули від несподіваного переляку і полетіли в спокійні куточки лісу. Річард здригнувся і затулив вуха руками. Брезент вигинався і танцював. А тоді, хоча Джек досі натискав на гачок, кулемет замовк. Набої закінчилися, а потяг досі стояв на колії.

— Чудово, — сказав Джек. — Мені сподобалося. Чи не маєш ти ще один…

Платформа зайнялася синім полум’ям і заревіла. Джек бачив, що вона підіймається над колією, ніби злітає. Він схопив Річарда за шию і потягнув на землю.

Вибухи довго не змовкали. Метал свистів і пролітав над головою. Нескінченна злива металевих уламків гупала об покрівлю хліва. Часом лунало щось на кшталт китайського гонга, коли на бляшаний дах падали більші уламки, або чувся тріск, коли щось дійсно велетенське продірявлювало його. А тоді щось прошмигнуло крізь паркан просто в Джека над головою, залишивши в огорожі дірку, більшу за його стиснуті разом кулаки. Саме тоді хлопчик і надумав, що час ушиватися. Він ухопив Річарда і потягнув його до воріт.

— Ні! — волав Річард. — Колії!

— Що?

— Ко…

Угорі щось просвистіло і хлопці швидко пригнулися, стукнувшись головами.

— Колії! — кричав Річард, розтираючи череп блідою рукою. — Не до дороги! Ходімо до колій!