Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

ПОРУШНИКІВ БУДЕ ПОКАРАНО!

— Ну, якщо ти знав, де ми, — сказав Джек, відчуваючи полегшення і збентеження водночас, — то навіщо запитував?

— Я побачив це щойно, — відповів Річард.

І все Джекове бажання взяти Річарда на кпини розвіялося за вітром. Річард мав жахливий вигляд — неначе підхопив якусь дивну форму туберкульозу, що впливала на його мозок, а не на легені. І справа тут не лише в божевільному турне на Території і назад — насправді, до цього він уже почав звикати. Але тепер Річард знав дещо ще. Проблему становила не реальність, яка радикально відрізнялася від його ретельно розроблених концепцій — до цього він міг би адаптуватися, якби світ дав йому трішки часу. А ось те, що твій тато належить до «поганих хлопців», — навряд чи одне з найприємніших у житті відкриттів, подумав Джек.

— Гаразд, — сказав він, намагаючись звучати жваво, — він і справді почувався трохи жвавіше. Втеча від такої почвари, як Руель, могла б трішки підбадьорити навіть дитину, що помирає від останньої стадії раку, подумав Джек. — Підводься, Річі, час вставати, ми слово маємо тримати. Не скоро у постіль ляжем спати, а ти, смердюк, став сачкувати[248].

Річард скривився.

— Того, хто сказав, буцімто ти маєш почуття гумору, застрелити мало, друже.

— Поцілуй муа в гузно́, mon ami[249].

— Куди ми йдемо?

— Не знаю, — відповів Джек, — але це десь тут. Я відчуваю. Мене наче тягне за рибальський гачок, зачеплений за свідомість.

— У Пойнт-Венуті?

Джек повернув голову і довго дивився на Річарда. Вираз утомлених Річардових очей було неможливо зрозуміти.

— А чому ти запитуєш, друже?

— Ми йдемо саме туди?

Джека пересмикнуло. Можливо. А може, й ні.

Тоді вони рушили вздовж порослого будяками плацу, і Річард узявся за старе.

— Це все було насправді?

Вони підійшли до подвійних іржавих воріт. Над зеленню височів обшир потьмянілого синього неба.

— Чи було хоча б щось насправді?

— Ми провели кілька днів на електричному потязі, що їхав зі швидкістю двадцять п’ять миль на годину, щонайбільше — тридцять, — сказав Джек. — і якимось чином ми дісталися зі Спрінгфілда, штат Іллінойс, до північної Каліфорнії біля узбережжя. Тепер ти скажи мені, чи було це насправді.