Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

— Тоді рухайся легко і повільно, — сказав Джек і допоміг шиплячому Річарду підвестися.

— Болить.

— Це зовсім ненадовго. Мені потрібна твоя допомога, Річарде.

Річард зробив пробний крок уперед, а тоді знову зашипів:

— Ой.

Тоді він зрушив уперед другу ногу. Потім трохи нахилився і ляснув долонями по стегнах та литках. Джек помітив, що вираз Річардового обличчя змінився, але цього разу не від болю. Цілковите здивування викарбувалося на ньому. Джек простежив за поглядом друга і побачив лису пташку з мавпячою мордочкою, що летіла перед потягом.

— Ага, тут багато дивних речей, — сказав Джек. — Я почуватимуся значно краще, якщо ми знайдемо собі трохи зброї під тим брезентом.

— Як ти гадаєш, що по інший бік пагорбів? — запитав Річард. — Щось таке саме?

— Ні, гадаю, по той бік значно більше людей, — сказав Джек, — якщо, звісно, можна назвати їх людьми. Я помітив, як за нами двічі хтось спостерігав.

Несподіваний переляк відобразився на Річардовому обличчі, тому Джек додав:

— Я не думаю, що це хтось із твоєї школи. Але там може бути щось не менш погане. Друже, я не намагаюся тебе залякати, але я вже трохи більше роздивився Закляті Землі, ніж ти.

— Закляті Землі, — непевно сказав Річард. Примружившись, він глянув на червону порохняву долину з її дивними клаптиками обпісяної трави. — Ох, те дерево, ох…

— Знаю, — сказав Джек. — Ти маєш просто навчитися не зважати на це.

— Хто ж на землі міг скоїти таке спустошення? — запитав Річард. — Ти ж знаєш, це не природно.

— Можливо, одного дня ми дізнаємося про це. — Джек допоміг Річарду вилізти з кабіни, тож тепер вони обидва стояли на вузькій підніжці, що накривала колеса. — Не спускайся в пилюку, — попередив він Річарда. — Ми не знаємо, яка там глибина. І я не хочу витягувати тебе звідти.

Річард затремтів — але, може, це через те, що помітив краєм ока ще одне стражденне волаюче дерево. Хлопці разом пройшли краєм нерухомого потяга, а потім через зчеплення перелізли в порожній товарний вагон. Звідти піднялися металевою драбиною на дах. З іншого боку товарного вагона спустилися драбиною на платформу.

Джек смикнув товсту кошлату мотузку, намагаючись пригадати, як же Андерс так легко розв’язав її.

— Гадаю, це тут, — сказав Річард, піднявши перекручений вузол, схожий на катівську петлю. — Джеку?

— Спробуй.

Річард був недостатньо сильним, щоб самому послабити вузол, але коли Джек допоміг йому потягнути за висунуту мотузку, петля м’яко розв’язалася, а брезент упав на коробки. Джек підняв брезентовий край над найближчими ящиками з написом «ДЕТАЛІ» і маленьким набором скриньок «ЛІНЗИ», яких Джек раніше не бачив.