Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

— Я не думаю, що ти це все вигадав. Не думаю, що ти взагалі хоч щось вигадав.

— Правда?

— Так. Насправді, я не знаю, про що мені думати, але я певен, що ти не розповідаєш мені навмисну брехню. — Він опустив руку. — Я вірю, що ти був у «Домі Сонця», так, правда, вірю. Вірю, що ти мав друга на ім’я Вовк, який загинув там. Вибач, але я не можу сприймати серйозно всі ці вигадки про Території і не можу сприйняти факт, що твій друг — вовкулака.

— Тож ти гадаєш, що я здурів.

— Гадаю, у тебе проблеми. Але я не збираюся телефонувати батькові чи змушувати тебе просто зараз іти геть. Поспи цієї ночі тут, у ліжку. Якщо ми почуємо, що містер Гейвуд вештатиметься, щоб перевірити, чи всі поснули, можеш сховатися під ліжко.

Річард із командирським виглядом узяв руки в боки і критично оглянув кімнату.

— Тобі треба трохи відпочити. Я певен, у цьому полягає частина проблеми. Вони закатували тебе до півсмерті в тому жахливому місці, і в тебе поїхав дах, тож тобі треба відпочити.

— Треба, — визнав Джек.

Річард закотив очі під лоб.

— Скоро я маю йти на баскетбол у спортзал, але ти можеш сховатися тут. Пізніше я принесу з їдальні ще їжі. Важливо, що тобі потрібно відпочити й вирушити додому.

Джек відповів:

— Нью-Гемпшир — не мій дім.

Розділ тридцятий

«Тайєр» стає дивним місцем

Через вікно Джек бачив зодягнених у куртки хлопчаків, які щулилися від холоду і курсували між бібліотекою та школою. Повз також пробігав Етерідж — старшокласник, який кричав уранці на Джека, — і за його спиною майорів шарф.

Із вузької шафи біля ліжка Річард дістав твідовий спортивний піджак.

— Незважаючи на все, сказане тобою, я цілком певен, що ти маєш повернутися в Нью-Гемпшир. Зараз мені треба йти на баскетбол, інакше тренер Фрейзер змусить мене після повернення пробігти десять штрафних кіл. Сьогоднішнє тренування проводитиме хтось інший, але Фрейзер сказав, що закопає нас у землю, якщо ми не з’явимося. Хочеш, я дам тобі чистий одяг? Принаймні я маю сорочку, яка тобі підійде, — батько прислав мені її з Нью-Йорка, а «Брукс Бразерс» переплутали розмір.

— Погляньмо, — відповів Джек.

Його одяг став геть непридатним для подальшого носіння. Джек почувався, як Піґпен, персонаж коміксу «Горішки», котрий жив в оточенні бруду і зневаги. Річард простягнув йому білу сорочку, яка досі була запакована в поліетилен.

— Чудово, дякую, — сказав Джек, дістав сорочку і заходився витягувати шпильки. Вона була практично його розміру.