Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

— Хочеш знати, що я роблю? Хочеш, я розкажу тобі, чому їду автостопом через усю країну?

— Якщо не розкажеш, я закричу, — сказав Річард.

— Гаразд, — сказав Джек. — Я намагаюся врятувати життя моєї матері. — Варто було вимовити це, як слова виповнили рот дивною ясністю.

— І як же ти, в біса, збираєшся це робити? — вибухнув Річард. — У твоєї матері, певно, рак. Як пояснював тобі мій батько, їй потрібні лікарі й наука… а ти рушив у мандри? Джеку, що ти збираєшся використовувати, щоб урятувати матір? Магію?

У Джека запекли очі.

— Ти правильно все зрозумів, друже Річарде. — Він звів руку й притиснув тканину на згині ліктя до вологих очей.

— Ну ж бо, заспокойся, ну, правда ж… — казав Річард, гарячково обсмикуючи светр. — Не плач, Джеку, ну, будь ласка, я знаю, що це жахливо, я не мав на увазі… це просто… — Річард швидко і безшумно перетнув кімнату і тепер незграбно плескав Джека по руці й плечу.

— Усе гаразд, — сказав Джек і опустив руку. — Це не якась божевільна фантазія, Річарде, і байдуже, як воно виглядає для тебе. — Він сів рівно. — Батько називав мене Джеком-Мандрівником, і літній чоловік на пляжі Аркадії теж. — Джек сподівався, що Річардове співчуття прочинило йому двері всередину. Коли він глянув другові в обличчя, то зрозумів, що це правда. Річард виглядав ніжним, стурбованим і щирим.

Джек почав свою оповідь.

Навколо двох хлопців життя в Нельсон-гаузі йшло своїм плином, спокійне і галасливе, як це завжди буває в школах-інтернатах, розбавлене криками, вигуками і сміхом. Кроки людей, що проходили повз двері, лунали без упину. З кімнати поверхом вище звучала музика: удари і переливи, в яких Джек нарешті розпізнав запис «Блю Ойстер Калт»[213]. Спершу він розповів Джекові про Дивовиддя. Від Дивовидь перейшов до Спіді Паркера. Описав голос, що лунав з виру в піску. А тоді розповів Річарду, як уперше випив «магічний сік» Спіді й перенісся на Території.

— Але, я гадаю, насправді то було дешеве вино, шмурдяк, — сказав Джек. — Пізніше, коли напій скінчився, я зрозумів, що не потребую його, щоб перенестися. Я можу робити це сам.

— Гаразд, — ухильно сказав Річард.

Джек спробував максимально правдиво описати Річарду Території: путівець, вигляд літнього палацу, позачасовість та її особливості. Капітана Фаррена; королеву при смерті. Далі розповів про Двійників; про Озмонда. Описав сцену в Селищі Різномайстрів, Зовнішню Дорогу, яка насправді була Західною Дорогою. Продемонстрував Річардові маленьку колекцію священних предметів — медіатор, мармурову кульку і монетку. Річард байдуже покрутив ці предмети в руках і віддав їх назад Джекові, ніяк не прокоментувавши. Тоді Джек наново пережив пекло в Оутлі. Річард слухав Джекову оповідь про Оутлі мовчки, але з широко розплющеними очима.

Джек обережно уникнув згадки про Морґана Слоута і Морґана з Орріса, описуючи сцену, що розгорнулася в зоні відпочинку на І-70 у західному Огайо.

Тоді Джек описав Вовка таким, яким уперше побачив його — сяючого велетня в комбінезоні «Ошкош», і відчув, як очі знову набрякають від сліз. Він справді шокував Річарда, коли розплакався, розповідаючи, як намагався запхати Вовка у авто, і зізнався у своїй нестриманості стосовно приятеля, намагаючись не залитися слізьми знову. Він тримався довго — зміг переказати історію Вовкового Перевтілення без сліз і клубка в горлі. Тоді знову почалися проблеми. Лють допомагала йому говорити далі, аж доки він не дійшов до Ферда Дженклова. Тоді його очі знову запекли.

Тривалий час Річард мовчав. Тоді він підвівся і дістав чисту носову хустинку із шухляди в столі. Джек гучно прочистив носа.

— Ось що трапилося, — сказав він. — Принаймні більша частина всього.

— Чого ти начитався? Яких фільмів надивився?

— Іди на хуй, — сказав Джек.

Він підвівся й перетнув кімнату, щоб забрати свій рюкзак, але Річард наздогнав його і поклав руку Джекові на талію.