Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

Він спускався вниз на чотирьох лапах, тихий, як дим, червоний, як гальмівні вогні.

Ґарднер дедалі більше нервував. Як на Джека, він видавався людиною на межі істерики. Його очі гарячково бігали від студії, де Кейсі перелякано слухав, що коїться нагорі, до Джека, а тоді до зачинених дверей, що вели в коридор. Більшість криків стихли кілька секунд тому.

Сонні Сінґер попрямував до дверей.

— Я піду подивлюся, що…

— Ти нікуди не підеш! Залишайся на місці!

Сонні смикнувся, наче Ґарднер ударив його.

— Що трапилося, Превелебний Ґарднере? — спитав Джек. — Ви маєте знервований вигляд.

Сонні вдарив його по обличчю.

— Стеж за язиком, плюгавчику! Стеж!

— Ти теж нервуєшся, Сонні. І ти, Ворвіку. І Кейсі…

— Стуліть йому пельку! — раптом скрикнув Ґарднер. — Ви можете зробити хоч щось? Я що, все маю робити сам?

Сонні знову вдарив Джека, набагато сильніше. З носа хлопчика потекла кров, але він посміхався. Тепер Вовк був дуже близько… і Вовк пильнував. У Джека виникла божевільна надія, що вони, можливо, виберуться звідси живими.

Кейсі раптом випростався, зірвав з вух навушники і увімкнув внутрішній зв’язок.

— Превелебний Ґарднере, я чую сирени по зовнішніх мікрофонах.

Вирячені очі Ґарднера спинилися на Кейсі.

— Що? Скільки? Як далеко?

— Здається, далеко, — сказав Кейсі. — Ще далеко, але вони їдуть сюди. Жодних сумнівів.

Нерви Ґарднера зірвалися остаточно. Джек бачив, як це сталося. Ґарднер нерішуче сів, а тоді витер рот долонею.

Питання не в тому, що відбувається нагорі, і навіть не в сиренах. Він знає, що наближається Вовк. Він теж його відчуває, і це йому не подобається. Вовку, у нас є шанс! Ми можемо вирватися!

Ґарднер віддав револьвер Сонні Сінґеру.