Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

— Хлопче! Повернися і дивися на мене, хлопче!

Саме зараз на це немає часу, Морґане. Вибач, але я маю з’ясувати, чи можу не потонути під натиском Вовкової худоби, перш ніж з’ясую, чи можу не підсмажитися на твоїй убивчій палиці. Я…

Синє шипуче полум’я пролетіло над Джековим плечем — ніби смертельна електрична веселка. Удар вцілив у корівцю, що застрягла в болоті серед очерету з того боку річки, і бідолашна тварина просто вибухнула, ніби її начинили динамітом. Краплі крові розлетілися навсібіч. Шматки плоті дощем опадали навколо Джека.

— Повернися і глянь на мене, хлопче!

Джек відчував силу того наказу, що охопив його невидимими руками, намагаючись повернути до себе.

Вовк знову вискочив із води; його волосся приклеїлося до обличчя, а потьмарені очі, що дивилися крізь завісу, скидалися на очі англійської вівчарки. Він кашляв і борсався, вочевидь, уже не усвідомлюючи, де перебуває.

— Вовку! — закричав Джек, але грім знову підірвав блакитне небо, потопивши його вигук.

Вовк нахилився і виблював багато брудної води. А вже за мить іще одна перелякана корівця знову збила його з ніг і затоптала.

«Ось і все, — у відчаї подумав Джек. — Ось і все, він загинув, певно що загинув, відпусти його, забирайся звідси…»

І все одно він проривався до Вовка, прибираючи зі свого шляху корівцю, що корчилася в передсмертній агонії.

— Джейсоне! — заволав Морґан з Орріса, і Джек збагнув, що той Морґан не лається місцевим територіальним жаргоном — він називає Джекове ім’я. Тільки тут хлопчик був не Джеком, а Джейсоном.

Але син королеви помер немовлям, помер, він…

Ще один мокрий, палючий електричний удар, який, здавалося, ледь не обпік йому волосся. І знову він поцілив у протилежний берег, перетворюючи на пил ще одну Вовкову корівцю. Ні, подумав, принаймні не зовсім. Ноги тварини досі були на місці. Вони загрузли в багнюці, як стовпці. На його очах вони почали розхитуватися в чотири боки.

— ПОВЕРНИСЯ І ПОГЛЯНЬ НА МЕНЕ, ЗАБИЙ ТЕБЕ БОГ!

У воду, чому він просто не стрельне у воду, щоб водночас підсмажити мене, Вовка і всіх цих тварин?

Тоді йому пригадався урок фізики в п’ятому класі. Варто електриці потрапити у воду, вона може опинитися будь-де… навіть повернутися до власного генератора.

Очманіле Вовкове обличчя, плаваючи під водою, вигнало всі ці думки з розгубленого мозку Джека. Вовк досі був живим, але його повсякчас топила корівця, яка, вочевидь, лишалася неушкодженою, просто заціпеніла від сліпого жаху. Вовкові руки безсило смикалися. Доки Джек долав відстань, що лишалася між ними, одна рука безсило випросталася і вже попливла за течією води — м’яка, наче латаття.

Не зупиняючись, Джек опустив ліве плече і вдарив корівцю, як Джек Армстронґ[156] у хлопчачій спортивній історії.

Якби це була справжня корова, а не її компактна територіальна версія, Джек би не зміг зрушити її з місця; особливо за протидії течії. Але тварина була меншою за корову, а Джек мав м’язи. Коли Джек ударив, корівця заревіла, заточилася назад, присіла на ратиці, а тоді кинулася до дальнього берега. Джек схопив Вовка і щосили потягнув за руки.

Вовк неохоче піднімався з води, наче потоплений стовбур дерева. Його напівзаплющені очі були скляними, а вода текла з вух, носа і рота. Губи посиніли.