Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

— Я іду до тебе, Джекі, — промовив Слоут майже ніжним голосом. — Час поставити жирний хрест на цій абсолютно безглуздій історії.

Розділ сімнадцятий

Вовк і стадо

Вовк розповідав про багато різних речей, раптово прокидався, щоб прогнати з дороги свою худобу, і раз — щоб спрямувати її до водопою, за півмилі на захід. Коли Джек запитав у Вовка, де той живе, новий друг лише махнув рукою в напрямку півночі. Він сказав, що живе зі своєю родиною. Коли за кілька хвилин Джек попросив детальніших пояснень, Вовк здивовано глянув на нього і відповів, що не має ні дружини, ні дітей — він ще з рік чи два не вступатиме у, як він це назвав, «місяць великого гону». Розпусна мрійлива посмішка, яка розквітла на обличчі Вовка, показала, що він із нетерпінням чекає на «місяць великого гону».

— Але ж ти сказав, що живеш із родиною.

— Ах, родина! Вони! Вовк! — засміявся Вовк. — Звісно. Вони! Ми живемо всі разом. Маємо охороняти худобу, сам розумієш. Її худобу.

— Королеви?

— Так. Най вона ніколи, ніколи не помре. — І Вовк зворушливо віддав їй шану, швидко поклонившись і торкнувшись правою рукою чола.

Подальше розпитування трохи розтлумачило все в Джековій голові… принаймні він так гадав. Вовк був неодруженим (хоча це слово й не дуже пасувало). Родина, про яку він говорив, була дуже великою — буквально, родина всіх вовків. Вони — кочовий, але дуже вірний народ, що ходив туди-сюди широченними порожніми просторами на схід від Зовнішніх Форпостів, але на захід від «Поселень» (під цим словом Вовк мав на увазі всі містечка і селища на сході).

Во`вки (і ніколи Вовки` — коли Джек якось поставив правильний наголос у множині, Вовк так сміявся, що в нього з очей аж пирснули сльози) були надійними, старанними працівниками. Про їхню силу ходили легенди, а мужність ніколи не ставилася під сумнів.

Дехто з них пішов до східних Поселень служити вартовими в королеви, солдатами чи навіть особистими охоронцями. У їхньому житті, пояснив Джекові Вовк, є два наріжних камені: Леді і родина. Більшість Во`вків, казав він, служили Леді так, як він, — охороняли її стада.

Корівці були для Територій головним джерелом м’яса, одягу, сала та лампової олії (Вовк не розповідав цього Джекові, але хлопчик сам зробив висновки з почутого). Уся худоба належала королеві, і родина Вовка доглядала за нею з прадавніх часів. У цьому полягала їхня робота. Джекові спало на думку, що їхні стосунки дуже схожі на ті, які існували між буйволами та індіанцями з Американських рівнин[153]… принаймні доки білі люди не загарбали ті території та не зруйнували гармонію.

— Поглянь, і лев спатиме з ягням, і Вовк спатиме з худобою[154], — пробурмотів Джек, усміхаючись. Він лежав на спині, склавши руки за головою. Його заполонило дивовижне відчуття миру і затишку.

— Що, Джеку?

— Нічого, — відповів хлопчик. — Вовку, а ти справді перетворюєшся на тварину, коли Місяць у повні?

— Звісно ж, так! — вигукнув Вовк. Він виглядав здивованим, ніби Джек запитав у нього щось на кшталт «Вовку, а ти справді підтягуєш штани після того, як покакаєш?» — А Чужинці не перетворюються, так? Філ казав мені це.

— Ну, а стадо, — сказав Джек. — Коли ти змінюєшся, вони…

— О, звісно ж, ми не ходимо біля стада, коли змінюємося, — серйозно відповів Вовк. — Добрий Джейсоне, ні! Ми б з’їли худобу, хіба ж ти не знаєш? А Вовк, який їсть своє стадо, має бути скараним на смерть. Так каже «Книга Доброго Господаря». Вовк! Вовк! У нас є спеціальні місцини, куди ми ходимо, коли Місяць у повні. Так само і корівці. Вони дурні, але знають, що мають піти геть на час повні. Вовк! Вони краще знають, забий їх Бог!

— Але ж ви їсте м’ясо, правда? — запитав Джек.

— Море запитань, як і у твого батька, — сказав Вовк. — Вовк! Байдуже. Ага, ми їмо м’ясо. Звісно, їмо. Ми ж Вовки, правда?