Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

— Щасливе паруб’я моторне на слова, — сказав продавець. — Приходь до мене, синку, як станеш більшим і хитрішим. Я візьму твою макітру і язик в похід на південь, там потроїмо усе, що нам доля принесе.

Джек гигикнув. Цей дядько був крутішим за реп-платівки «Шуґагілл Ґенґ»[123].

— Дякую, — сказав він, і величезна, неймовірна усмішка з’явилася на котячій морді в дзеркалі. — Дуже дякую!

— Богові подякуй за мене, — сказав продавець… і додав, ніби потім згадавши: — І пильнуй свою грошву!

Джек рушив далі, обережно ховаючи іграшкове люстерко в камзол, біля пляшки Спіді.

І раз на кілька хвилин він перевіряв, чи на місці його патички.

Йому спало на думку, що він зрозумів, хто такі торбохвати.

За два намети від рундука продавця килимів, схильного до віршування, на вигляд розбещений чолов’яга із пов’язкою на оці і сильним алкогольним перегаром намагався продати фермеру великого півня. Він казав фермеру, якщо той придбає півня і пустить його до курей, то весь наступний рік матиме тільки двожовткові яйця.

Джек, однак, зовсім не мав наміру роздивлятися півня чи прислухатися до вмовлянь продавця. Він приєднався до гурту дітей, що витріщалися на головну принаду одноокого — папугу у великій плетеній клітці. Птах із гладеньким темно-зеленим пір’ям кольору пивної пляшки «Гейнекен» був заввишки приблизно як найменші діти в гурті. Його очі світилися золотом… усі чотири ока. Подібно до поні, якого Джек бачив у стайні павільйону, папуга мав дві голови. Він схопився за жердину великими жовтими лапами і безтурботно дивився водночас у різні боки. Дві чубаті корони мало не торкалися одна одної.

Папуга говорив сам до себе, розважаючи тим дітей, — та, попри власну зачудованість, Джек помітив, що діти не виглядали ні приголомшеними, ні навіть просто здивованими, хоч вони і приділяли багато уваги папузі. Вони не скидалися на малюків, які дивляться свій перший фільм, прирісши до крісла з квадратними очима. Радше це були дітлахи, що отримували регулярну порцію мультиків у суботу зранку. Це було захоплення, так, але не зовсім нове. Та й кому дива набридають швидше, ніж наймолодшим?

— Баррррк! Наскільки високо вгорі? — запитала Східна Голова.

— Настільки ж, наскільки низько внизу, — відповіла Західна Голова, і діти загиготіли.

— Ґраааак! У чому полягає велика таємниця знаті? — запитала Східна Голова.

— Королю з короною все життя стояти, а простому чоловіку — ніч простояти, і то добре! — нахабно відповіла Західна Голова. Джек усміхнувся, і кілька старших дітей засміялися, але молодші виглядали збентежено.

— А що в буфеті у місіс Спретт? — знову поцікавилася Східна Голова.

— Те, що жоден чоловік не має бачити! — відповіла Західна Голова; і хоча Джек нічого не зрозумів, інші діти зайшлися шаленим реготом.

Папуга врочисто переставив лапи на жердині й лишив послід на соломі під нею.

— А що до смерті налякало вночі Алана Дестрі?

— Він побачив, як його дружина — ґрррроук! — вилазила з ванни.

Фермер ішов геть, а одноокий продавець і досі тримав півня. Він сердито повернувся до дітей.