Зрив

  Майже насильно вклавши камінчик в вузьку долоньку, посміхнувся і помахав рукою:

  - Побіг я в місто. Вдалого Полювання!

  Дівчина несміливо посміхнулася:

  - Дякую…

  - Ходімо, Тузик, нас чекають великі справи!

  ГЛАВА 6

  Хвилин сім неспішної ходьби, і втоптана стежка привела мене до узлісся, з якого чітко проглядалася міська стіна. Шанси нарватися на зовнішній патруль міської варти були великі, тому з Тузиком довелося розлучитися. Навряд чи браві ельфійські воїни спокійно поставляться до зомбі в моїй компанії. Репутацію слід берегти.

  На більш високих рівнях, у некроса з'явиться заклинання, що дозволяє заспокоїти раніше підняту нежить, з частковим поверненням витраченої на заклик мани. Я ж лише сказав команду-ключ: "Згинь!", І зомбі з внутрішнім стогоном розвалився на шматки. Напівпрозора душа пурхнула вгору, а залишки плоті поглинула земля. Ну, спочивай з миром!

  Перед міськими воротами було жваво. На невеличкому майданчику тіснилися лавки торговців, снували гравці і НПСи - керовані ІскІнами персонажі. Дійсно, немає сенсу йти в місто, щоб скинути найпростіший сміттєвий лут або закупитися базовими витратними матеріалами. Тут же формувалися команди для полювання і укладалися угоди між гравцями, місце було примітне і безпечне.

  Однак поспішати я не став, впевнений, що, експлуатуючи бажання гравців скоріше розпродатися, торговці не дають справжньої ціни. Хоча конкретно мені, з моїми шкірками та копійчаної здобиччю з гнолів, турбуватися особливо нічого. Але перевірити версію було потрібно.

  Поштовхавшись трохи серед продавців, запам'ятав ціни на п'ять позицій - порівняю потім в місті.

  Біля воріт стояла повна десятка охорони, вартові, в середньому сотого рівня, плюс сержант і маг, сто й тридцять. Чемно звернувся до мага:

  - Шановний, чи не підкажете, де можна зупинитися на ніч, і при цьому не сильно напружити гаманець?

  Уважно оглянувши мене специфічним поглядом митника, маг розсміявся:

  - Так, твоєму гаманцю напружуватися шкідливо. Боюся, що йому навіть кашляти протипоказано. Відразу за воротами зверни ліворуч, а потім прямо до базарного майдану. Там запитаєш заїжджий двір "Троє поросят". Ціни там на будь-який гаманець.

  Я впав у ступор. Маг, явно чекаючи такої реакції, знову життєрадісно зареготав:

  - Ваших часто клинить, коли назву вперше чують. Двір належить клану "Олдер", хтось із невмирущих відкрив. Ну, йди, мені працювати треба. І не зівай, а то і на твій худий гаманець знайдеться негидливий господар.

  Мовчки кивнувши, я послухався поради мага і, пройшовши крізь масив надбрамної вежі, повернув ліворуч. Нижнє місто мало чим нагадувало фентезійні картинки ельфійських зодчих. Так, звичайне середньовічне містечко, в міру запорошене, в міру акуратне. Хіба що бруду трохи менше. В глибині, ближче до передбачуваного центру міста, виднілися небесно-блакитні шпилі веж, виблискував магічний маяк і виблискують мильні бульбашки захисних завіс. Там напевно є на що подивитися - палацовий комплекс, арсенал, будівлі гільдій, банків і багато іншого, на що вистачило фантазії у гейм-дизайнерів і гравців, які розкупили дорогоцінні землі сектору "А". Сходжу як-небудь на екскурсію, коли гноли поперек горла стануть.

  Нагледівши по дорозі лавку, яка без розбору торгувала абсолютно всім і вся, скинув весь сьогоднішній здобуток. Ціни дійсно були відсотків на п'ять вищі, ніж за межею міста. За результатами швидкої угоди, я став багатшим на 9 срібних монет, з профілем суворого ельфа на тлі чи то світанку, то чи заходу. Плюс дві жмені мідяків, що самостійно назбирав в процесі фарма, в кількості 260 штук. Срібло йшло до міді 1:100, золота до срібла в співвідношенні 1:10. Разом, у мене 1 золота, 1 срібна і 60 мідних.

  Все це багатство доповнювала дюжина браслетів, які можна продати по два десятки мідяків за штуку. Курс введення/виведення у реал був приблизно 10:1 (золото до долара), так що моєї сьогоднішньої здобичі навряд чи вистачить на склянку мінералки в реалі. Не густо.