Розділ «Середа»

— Ви не відповіли на моє запитання.

— Бо ви мене перебиваєте, — в свинячих очицях засвітилися глузливі вогники. — Якщо ця програма з якоїсь причини зірветься — скажімо, ви заявляєте, що грошей нема: ви, мовляв, забули, що банк вихідний — я зразу ж викликаю поліцію. Чікагську.

— Але вам теж доведеться давати пояснення. Скажімо, як ви опинилися з цією машиною на півночі.

— Як опинився? Будь ласка: я скажу, що ви заплатили мені дві сотні — а цю суму я матиму при собі — за те, щоб я перегнав вашу машину в Чікаго. Для вас, мовляв, ця відстань — завелика, і ви з герцогом вирішили летіти. Тільки в Чікаго, скажу, я помітив, що машина пошкоджена — і зметикував, у чім річ. Ну, і так далі…

— Ми додержимо свого слова, — запевнила Огілві герцогиня Кройдонська. — Просто, як ви кажете, я хотіла, щоб ми до кінця зрозуміли одне одного.

Детектив кивнув.

— Тепер, здається, все з’ясовано.

— Приходьте сюди о п’ятій, — сказала герцогиня. — На той час я приготую гроші.

Коли двері за Огілві зачинилися, герцог Кройдонський вийшов із кутка, в якому чекав закінчення розмови. Підійшовши до буфета, на якому стояла таця з пляшками й чарками, він налив собі щедру порцію віскі, додав трохи содової й вихилив одним духом.

— Отже, і сьогодні — з самого ранку, — ущипливо зауважила герцогиня.

— Хочу продезинфікуватися. — Він знову наповнив чарку, але тепер тільки трохи надпив її. — Після візиту цього типа я почуваюся так, наче в багні викачався.

— Що ж, у нього, мабуть, шкура товстіша, — відказала вона. — Адже він теж міг би погребувати товариством п’яного вбивці.

Герцог пополотнів. Тремтячою рукою він поставив чарку на тацю.

— Це удар нижче пояса, люба.

— Убивці, що переїхав дитину і втік, — додала вона.

— Ну, цього я тобі не подарую! — скрикнув герцог. Руки йога стислися в кулаки, він ледве стримувався, щоб не вдарити її. — Це ж ти! Ти сказала мені їхати далі, не зупинятися, не вертатися! Якби не ти, я повернувся б! Але ти весь час бубоніла, що це вже нічого не дасть, що я їм нічим не зараджу. Я б і вчора ще пішов до поліції. Знову ти не пустила! А тепер-от маємо його… цього… цього прокаженого, який остаточно спустошить наші душі… — Останні слова він вимовив уже майже пошепки.

— Ти викричався? Можна вважати, що істерика скінчилася? — спитала герцогиня. Він не відповів, і вона заговорила знову. — А тепер дозволь нагадати, що довго вмовляти тебе не довелося. Якби ти справді схотів діяти інакше, жодні мої слова тебе б не зупинили. Що ж до прокази, то вона тобі не загрожує, ти ж із цим типом не дуже знався, полишивши на мене все, що мусив би зробити сам.

Герцог зітхнув.

— Знову я, дурень, почав суперечку з тобою. Пробач.

— Якщо суперечка потрібна тобі, як розумова гімнастика, — я да твоїх послуг, — байдуже промовила вона.