Розділ «Філософські повісті»

Рабство

Коли він в'їхав у єгипетське поселення, його оточили люди. Кожен кричав:

– Ось той, хто викрав вродливу Міссуф і вбив Клетофіса.

– Панове, – сказав їм Задіґ, – боронь мене боже будь-коли викрадати вашу вродливу Міссуф, – вона надто примхлива. А щодо Клетофіса, я не убивав його, а тільки оборонявся. Він хотів мене вбити за те, що я чемно попросив у нього милосердя до вродливої Міссуф, яку він нещадно бив. Я чужинець, що шукає притулку в Єгипті. Тож хіба ймовірна річ, щоб, прийшовши шукати вашого захисту, я почав би з того, що викрав жінку й убив чоловіка?

Єгиптяни були тоді людяні й справедливі. Народ одвів Задіґа до міської управи: там йому перев'язали рани, а потім допитали його й слугу, кожного окремо, щоб дізнатися правду. Визнали, що Задіґ не був убивцею, але він винен був у людській крові; закон присудив йому стати рабом. На користь поселення було продано двох його верблюдів, мешканцям роздано все золото, що він привіз, його особу виставлено в людному місці на продаж, як і його товариша по мандрівці. Один арабський торговець на ім'я Сеток купив їх; за витривалого в праці слугу він заплатив дорожче, ніж за господаря. Не можна було й порівняти цих двох людей. Отже, Задіґ став рабом, підвладним своєму слузі; їм зв'язали докупи ноги ланцюгом, і так вони пішли за арабським купцем до його дому. Дорогою Задіґ заспокоював свого слугу й закликав його терпіти, але, за своєю звичкою, він міркував про людське життя.

– Я бачу, – говорив він слузі, – що лихо моєї долі падає і на твою. Досі все на світі дивно оберталося для мене; мене було присуджено до штрафу за те, що я бачив, як бігав собака; я гадав, що мене спалять за грифона; мене вели на страту за те, що я склав вірша на честь царя; я на волосинку був від того, що мене задушать за те, що в королеви була жовта підв'язка; і ось ми з тобою раби за те, що один грубіян побив свою коханку. Нумо, не втрачаймо мужності; усе це може скінчитися. Треба ж, щоб арабські купці мали рабів, і чому я не можу бути рабом, як інші, раз я людина? Цей купець не буде немилосердний: йому треба добре ставитися до своїх рабів, коли він хоче, щоб вони гарно працювали.

Він говорив так, а в глибині свого серця непокоївся про долю цариці у Вавилоні.

Сеток, купець, через два дні поїхав зі своїми рабами й верблюдами в Пустельну Аравію. Плем'я його селилося поблизу Хоривської пустелі. Шлях був довгий і тяжкий. Дорогою Сеток віддавав більше переваги слузі, ніж господареві, бо перший куди краще вантажив верблюдів і мав за те маленькі полегкості.

За два дні перед Хоривом[87] здох один верблюд: його ношу переклали на спини рабів; Задіґ отримав свою частку. Побачивши, що всі раби йдуть зігнувшись, Сеток почав сміятися; Задіґ дозволив собі пояснити йому, чому це відбувається, й розказав про закон рівноваги. Здивований купець почав дивитися на нього іншими очима. Задіґ, бачачи, що збудив його цікавість, подвоїв її, пояснивши йому чимало речей, що не чужі були його торгівлі: різну вагу металів і краму рівної місткості, властивості багатьох корисних тварин і способи зробити корисних з некорисних – словом, він видався Сетоку справжнім мудрецем. Сеток віддав йому перевагу перед товаришем, якого так шанував. Він добре з ним поводився, про що згодом не пожалкував.

Приїхавши до свого племені, Сеток почав з того, що став вимагати п'ятсот унцій срібла з одного єврея, якому дав їх при двох свідках; але обидва свідки померли, і єврей, якого не могли викрити, привласнив купцеве срібло, дякуючи Богові за те, що він дав йому змогу ошукати араба. Сеток поділився своїм лихом із Задіґом, що став йому за порадника.

– У якому місці, – спитав Задіґ, – передали ви ваші п'ятсот унцій цьому невірному?

– На широкому камені, – відповів купець, – що біля гори Хорив.

– Яка вдача у вашого боржника? – спитав Задіґ.

– Шахрайська вдача, – відповів Сеток.

– Ні, я питаю вас, чи він людина жвава, чи флегматична, обережна чи нерозсудлива.

– З усіх поганих платників, яких я знаю, – сказав Сеток, – це найжвавіший.

– Гаразд! – сказав Задіґ. – Дозвольте, щоб я оскаржив вашу справу перед судом.

Справді він викликав єврея до трибуналу й так сказав судді:

– Подушко на троні справедливості! Я маю ім'ям мого господаря позивати з цього чоловіка п'ятсот унцій срібла, яких він не хоче повернути.

– Є у вас свідки? – спитав суддя.