Розділ «Філософські повісті»

Потім Задіґ сказав те саме меншому.

– Хвала Богові, – відповів той. – Я поверну батькові все, що маю, але хотів би, щоб він лишив сестрі те, що я їй дав.

– Нічого ви не повернете, – сказав Задіґ, – а ще одержите тридцять тисяч золотих, бо ви дужче любите свого батька.

Одна дуже багата дівчина дала двом магам обіцянку одружитися і по тому, як кілька місяців брала уроки в одного й другого, вона побачила, що вагітна. Ті обидва хотіли з нею одружитися.

– Я візьму за чоловіка того з двох, – сказала вона, – хто дав мені можливість подарувати імперії громадянина.

– Це я зробив цей прекрасний вчинок, – сказав один.

– Це я маю таку заслугу, – сказав другий.

– Гаразд, – відповіла вона, – я визнаю за батька дитини того, хто зможе дати їй краще виховання.

Вона народила сина. Кожен із магів хотів його виховувати. Із справою подалися до Задіґа. Він звелів прийти обом магам.

– Чого навчатимеш ти свого вихованця? – опитав він першого.

– Я навчу його, – сказав учений, – восьми частин красномовства,[74] діалектики, астрології, демономанії;[75] поясню, що таке субстанція й випадок,[76] абстрактне й конкретне, монади й неперевизначена гармонія.[77]

– А я, – сказав другий, – дбатиму, щоб він був справедливий і гідний мати друзів.

Задіґ виголосив:

– Чи ти батько дитині, чи ні, – але ти одружишся з матір'ю.

Весь час до королівського двору надходили скарги на правителя Мідії[78] на ім'я Іракс. То був великий пан, по суті непоганий, але зіпсований від пихи.

Він рідко терпів, щоб йому радили, і ніколи – щоб перечили. Павичі не такі чваньковиті, голуби не такі сласні, черепахи не такі ледачі; він живився тільки брехливою славою та облудними розвагами. Задіґ постановив його виправити. Він надіслав до нього від імені царя одного майстра з музики з двадцятьма співаками й двадцятьма чотирма скрипалями, одного майстра зі страв з шістьма кухарями й чотирьох камергерів, що мусили не відходити від нього. Царський наказ велів непорушно дотримуватись одного розпорядку дня, і от як усе сталося.

Першого дня, щойно прокинувся сласний Іракс, увійшов музичний майстер із співаками й скрипалями, проспівали кантату, яка тривала дві години і в якій що три хвилини ішов приспів:

До чого видатні його заслуги!

Скільки милосердя! Скільки величі!

Ах, до чого повинен пан