Розділ «Філософські повісті»

Філософські повісті

– Безумовно, – відповів кельт.

– А ви, пане єгиптянине, ви ж, очевидно, в одному якомусь бикові віддаєте пошану тому, хто вам дає биків?

– Так, – сказав єгиптянин.

– Риба Оаннес, – вів Задіґ далі, – мусить коритися тому, хто створив море й риб.

– Згода, – сказав халдеєць.

– Індус і китаєць, – провадив він далі, – визнають, як і ви, первісну причину. Я не дуже зрозумів чудесні речі, про які говорив грек, але я певен, що він теж визнає вищу істоту, якій підлягають форма й матерія.

Грек, зачарований, сказав, що він добре зрозумів його думку.

– Отже, всі ви однієї думки, – обізвався Задіґ, – і нема про що сперечатися.

Усі обіймали його. Сеток, продавши дуже дорого свій крам, повіз Задіґа назад до свого племені. Приїхавши, Задіґ дізнався, що поки його не було, над ним відбувся суд і його мають спалити на повільному вогні.

Розділ тринадцятий

Побачення

Поки він мандрував до Бассори, жерці зірок[101] постановили покарати його. За правом їм належали дорогоцінності й окраси молодих удів, яких вони відводили на спалення; найменше, що вони могли зробити Задіґові за погану послугу, яку він утяв їм, – це спалити його. Отже, вони звинуватили Задіґа в тому, що він має єретичні уявлення про небесні світила; вони свідчили проти нього й присягалися, що чули, як він говорив, ніби зірки не заходять у море. Судді тремтіли від такого жахливого блюзнірства, а почувши такі нечестиві слова, вони трохи не пошматували на собі одежі. Вони безумовно зробили б це, якби Задіґ мав чим їм заплатити; і від надмірного свого горя засудили спалити його на повільному вогні. Сеток у розпачі марно використовував свій вплив на те, щоб урятувати свого друга: швидко він змушений був замовкнути. Молода вдова Альмона, добре зрозумівши смак життя, була вдячна за це Задіґові й постановила видерти Задіґа з вогнища, огиду до якого він їй навіяв. Нікому не кажучи, вона обміркувала свій намір. Задіґа мали покарати другого дня. Тільки ніч мала вона на те, щоб його врятувати. І ось що зробила ця добра й чеснотна жінка. Вона напарфумилася, одягла своє найбагатше і найшляхетніше убрання і пішла просити таємної аудієнції в головного жерця зірок. Опинившися перед цим шановним старим, вона сказала йому:

– Старший сину великого Ведмедя, брате Бика, двоюрідний брате великого Собаки (це були титули цього первосвященика), я прийшла викласти вам свої сумніви. Я дуже боюся, що вчинила великий гріх, не спаливши себе на одному вогнищі з моїм любим чоловіком: справді, що маю я зберігати? Тлінне, вже зовсім змарніле тіло? – Кажучи це, вона витягла з довгих рукавів сліпучо-білі й прегарної форми голі руки. – Бачите, – сказала вона, – як мало воно варте!

Первосвященик визнав у серці своєму, що варте воно багато чого: очі його говорили це, а вуста підтверджували. Він присягався, що за своє життя він не бачив таких гарних рук.

– Леле! – сказала йому вдова. – Може, руки й не такі погані, як інше, але ви погодитеся зі мною, що груди не варті мого піклування.

Тут вона показала йому найкращі груди, які тільки створила природа: трояндовий пуп'янок на яблуці зі слонової кістки поруч із ними скидався б хіба на марену серед самшиту, а біле ягнятко щойно після обмивання здавалося б жовто-брунатним. Ця шия, ці великі чорні очі, що млосно сяяли ніжним і м'яким вогнем, ці щоки, на яких найкращий пурпур мішався з білістю найчистішого молока, ніс, що не скидався на башту з гори Лівану,[102] губи, як дві коралові оправи, що ховали найкращі перли Арабського моря, – усе це вкупі призвело старого до того, що він гадав, ніби йому двадцять років. Він пробелькотав їй ніжне признання. Альмона, бачачи, що він палає, попросила в нього помилування Задіґа.

– На жаль, люба моя дамо, – сказав він їй, – навіть якщо я погоджуся помилувати його, моє прощення нічого не дасть; треба, щоб його підписали три інші мої товариші.

– Підпишіть усе-таки, – сказала Альмона.

– Та залюбки, – сказав жрець, – з умовою, що ваша прихильність становитиме ціну моєї поблажливості.

– Ви робите мені багато честі, – сказала Альмона. – Тільки будьте такі любі, прийдіть до мене в кімнату після заходу сонця, коли над обрієм зійде блискуча зірка Шет; ви застанете мене на трояндового кольору софі й скористаєтеся, як зможете, з вашої служниці.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософські повісті» автора Вольтер на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософські повісті“ на сторінці 15. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи