Розділ «Голови і шкури»

— Та краще не буду. Всі мої улюблені передачі — в понеділок.

Брейді чемно всміхається:

— Сідайте.

Ходжес сідає, спираючись здоровою рукою на стіл біля крісла. Сідати — страшна мука, але коли вже сів, то легшає. Телевізор вимкнено, але він усе одно на нього дивиться.

— Де камера?

— На стовпі, де роздоріжжя. Над стрілками. Не засмучуйтеся, що пропустили. Її снігом засипало, тільки лінза й витикалася, а фари у вас тоді вже не горіли.

— Усередині вас лишився ще Бабіно?

Він знизує плечима:

— Ріжки та ніжки. Час від часу подає голос якась частина, яка гадає, що він іще живий. Скоро припиниться й це.

— Боже… — тихо каже Ходжес.

Брейді опускається на коліно, гвинтівка лягає на стегно, і він не випускає Ходжеса з-під прицілу. Відгортає край пальта Холлі й роздивляється ярличок:

— «Х. Джібні». Друкованими літерами, незмивним чорнилом. Дуже чепурненько. Не відпереш. Люблю людей, які дбають про свої речі.

Ходжес заплющує очі. Біль дуже сильний, і він готовий усе віддати, щоб він припинився і щоб відкупитися від того, що буде далі. Все б віддав, щоб заснути і спати, спати. Але він знову розплющує очі й змушує себе подивитися на Брейді, бо грати треба до кінця. Так це робиться: коли грати — то до кінця.

— У мене чимало справ на ближчі сорок вісім чи сімдесят дві години, детективе Ходжесе, але я готовий їх заради вас відкласти. Чи не викликає це у вас почуття власної унікальності? Мало б. Бо я багато чим вам зобов’язаний: ви розхуячили мені голову.

— Не забувайте, що це ви прийшли до мене, — нагадує Ходжес. — Це ви все запустили своїм дурним хвалькуватим листом. Не я. Ви.

Обличчя Бабіно — посмуговане зморшками лице старого характерного актора — темніє:

— Певне, ви маєте деяку рацію, але погляньте, чиє зараз зверху. Погляньте, хто перемагає, детективе Ходжесе.

— Якщо ви називаєте схиляння купки дурних дітей із кашею в голові до самогубства перемогою — то, мабуть, ви переможець. Але для мене перемога — це щось таке, що буває в бейсболі.

— Це — контроль! Я контролюю! Ви намагалися зупинити мене — і не змогли! От не змогли, і все! І вона не змогла! — Він копає Холлі в бік. Її тіло обім’якло гойдається в бік вогню, а потім перекочується назад. Обличчя в неї землисте, очі запали. — Вона мене навіть покращила! Зробила сильнішим, ніж я був!

— Тоді, Бога ради, припиніть бити її ногами! — кричить Ходжес.