Розділ «Нехай мене звуть Ґантенбайн»

Обдарований юнак.

— Come mai, — сміється він, — come mai![23]

Цю другу відповідь він дає, вже відійшовши від лоджії, я бачу, як він уже скидає білі рукавички; в присутності графині він би такого ніколи не зробив. Потім він пішов, але перебуває на такій відстані, що Ґантенбайн справді (не просто на догоду слузі) розмовляє з графинею, яка й досі спить, бо знову спожила наркотичного зілля, а споживає його тому, що нещасна.

— Лілю, — запитую я, — чому ти нещасна?

На щастя, Ґантенбайн не кладе цукру до кави, графиня знає про це, тому знову її неприсутність не впадає у вічі, бо й вона не бере цукру.

— Невже я не чоловік? — запитую я.

Запитуючи, Ґантенбайн курить сигару й поглядає на Canale Grande[24], який теж може завдати страждань.

— Невже я зробив тебе нещасною?

Оскільки графиня мовчить, треба відповісти принаймні на це запитання, відвертість породжує відвертість. Правда прикра, але, зрозуміла річ, про такі речі хочеться дізнатися докладніше. Якщо тепер, то тепер. На самоті з обома коштовними чашечками Ґантенбайн, перш ніж мати змогу говорити далі, випиває обидві, я запитую, чи обійми з іншим чоловіком таки інші і якою мірою, на таке запитання жінка зі смаком взагалі ніколи не відповість, тож мовчання аж ніяк не означає, ніби графиня відсутня.

Туркочуть венеціанські голуби.

— Лілю, — кажу я, — так далі не піде!

Вона не запитує:

— Чому? Що ти маєш на увазі?

Її немає, але це не впадає у вічі; навіть якби була присутня, то тепер, присилувана відповідати, вона б щедро мовчала, аж поки я прямо запитую її:

— А що там, власне, з Нільсом?

Мовчання.

— Чи це, може, хтось інший? — запитую я, вперше ми розмовляємо так відверто і в такому цілковитому спокої; вона не може сказати, що я кричу на неї, й тому мовчить, поки Ґантенбайн сміється; я насолоджуюся її спокоєм, її мужністю, її сліпою готовністю дивитись у вічі будь-якій ситуації й запитую ще раз: — Чи це, може, хтось інший?

Ніякої відповіді.

— То хто це? — наполягаю я.

А втім, я розумію, на це запитання вона не відповість, такі речі не стосуються Ґантенбайна. Невже вона досі боїться, що я кричатиму на неї? Тільки аби не мовчати й засвідчити, спокій Ґантенбайна, трохи згодом, під акомпанемент туркоту уславлених голубів, кажу: