Розділ «Рівно північ»

Потім напнув на обличчя вираз збентеженості та розчарування, вичікуючи, поки ті прибіжать, щоб подивитися, що сталося.

— Батю? — гукнув Кевін. — Містере Меррілл? З вами все гаразд?

— Атож, — відказав він. — Нічо не постраждало, крім моєї гордості. Від тої камери таки сама невдача. Це я до того, власне, що схилився, щоб відчинити шухляду з інструментами, і перекинув ту йобську штуковину прямісінько на підлогу. Тільки не схоже, щоб теперки так само пронесло. Не знаю навіть, чи мені вибачатися, чи як. Але ти ж і так збирався…

Він вибачливо простягнув камеру Кевінові, котрий узяв її, роздивляючись розбитий об’єктив та пощерблений пластик на корпусі довкола нього.

— Ні, усе добре, — мовив Кевін, обертаючи камеру в руках — та він не пильнував її так само делікатно та обачно, як раніше: наче вона була виготовлена не з пластику та скла, а з чогось на кшталт вибухівки. — Я так чи інакше збирався її розтрощити.

— Видно, я вберіг тебе від клопоту.

— Я почувався б краще… — почав Кевін.

— Атож, атож. У мене так само з мишами. Можете сміятися, та коли я хоча б одну впімаю і вона виявиться вже мертвою, то все одно духопелю її мітлою. Це я до того, що пересвідчитися не зайве.

Кевін ледь усміхнувся, а тоді глянув на батька.

— Він казав, що в нього є пеньок на задвірку, тату…

— Маю ще й добрячу кувалду в коморі, якщо її ще ніхто не забрав.

— Ти не проти, тату?

— Твоя ж камера, Кеве, — відповів Делеван. Він метнув недовірливий погляд на Батю. Цей погляд промовляв, що він йому зовсім не довіряв. — Якщо тобі від цього хоч трохи полегшає, гадаю, що рішення правильне.

— Добре, — мовив Кевін. Він відчув, як із плечей упав величезний тягар — ба ні, радше камінь із серця скотився.

Із розбитим об’єктивом користі, звісно, з камери вже ніякої… та він не заспокоїться, допоки не побачить її розтрощені шматки. Кевін крутив її в руках, спереду назад і ззаду наперед, здивований і задоволений від того, наскільки її поламаний вигляд зігрівав йому серце.

— Гадаю, я маю компенсувати вам вартість цієї камери, Делеване, — сказав Батя, знаючи напевне, якою буде відповідь.

— Ні, — заперечив Делеван. — Розтрощімо її й забудьмо про цей божевільний випад… — Він затнувся. — Я ледь не забув — ми ж хотіли переглянути ті останні знімки під вашою лупою. Я хотів упевнитися, чи зможу розібрати, що надягнуте на пса. Не дає спокою думка, що воно видається знайомим.

— Ми зможемо це зробити, коли вже позбудемося камери, правда? — запитав Кевін. — Добре, тату?

— Звісно.

— А тоді, — сказав Батя, — може, варто було б і знімки попалити. Можна прямісінько в мене на плиті.