Розділ «Рівно північ»

Як там його батько назвав це? Зісковзуючи до краю брехні?

Та й справді він не міг розібрати, що то таке. Не до останку. Та все одно він знав. Око бачить лише обриси, а от серце розуміє. Як його серце, що промовляло до нього: якщо це правда, якщо він не помиляється, то камера мусить бути знищена. Мусить.

У ту мить Батю Меррілла раптом осяяло натхнення. Він підвівся й вимкнув телик.

— Я там унизу маю знімки, — промовив він. — Забрав їх назад, разом із відеокасетою. Я й сам бачив ту річ, навіть розглядав під лупою, та все одно не розібрав… але воно таки видається знайомим, трясця його матері. Я скочу за знімками та шкельцем.

— Якщо вже так, то й ми підемо донизу, — сказав Кевін. Цього, звичайно, Батя не очікував почути, але втрутився Делеван, хай Бог його милує, і сказав, що хотів би ще раз переглянути запис, потому як вони роздивляться останні декілька знімків під лупою.

— Я туди й назад, — відказав Батя і чкурнув, немов пташка, що скаче гілками яблуні. Ні батько, ні син не встигли навіть щось сказати.

Кевін того вже точно не бажав. Та думка, врешті, страхітливою стрілою пронизала його розум, і хотів він того чи ні, але мусив на неї зважати.

Вона була і простою, як і спина кита — принаймні для людини, що не присвятила свого життя дослідженню китів, — і водночас колосальною.

Це була навіть не думка, радше констатація. Щось було незвичайне в тій чудернацькій пласкості і двовимірності, притаманній «Полароїдам». Ті предмети на його знімках, що показували йому те, чого він ніколи й не бачив крізь видошукач своєї «Сан», були саме такими: пласкуватими і двовимірними.

Окрім самого пса.

Пес не був пласким. Він не був безглуздою витребенькою, що залишала вас байдужими. Пес не просто наводив на думку про три виміри, він існував у них, на кшталт реалістичної голограми чи одного з тих 3D фільмів, де треба було надягати спеціальні окуляри, щоб сприйняти подвійне зображення.

Це не Полароїдний пес, — спало на думку Кевінові, — і йому не місце у світі, зображеному на полароїдах. Це якесь божевілля, я знаю, але й так само знаю, що то правда. Але що тоді? Чого моя камера раз по раз робить ці знімки… і що за Полароїдний чоловік чи Полароїдна жінка Це знімають? Чи можуть вони взагалі його бачити? Якщо це таки тривимірний пес у двовимірному світі, то, певно, він чи вона й не можуть його побачити… Кажуть, що для нас час — то четвертий вимір, ми знаємо, що він є, але побачити його не можемо. Та навіть відчути його плин не спроможні, хоча інколи нам видається, що це можливо.

І навіть якщо в усьому розібратися, це може й не мати жодної ваги. Ці питання, звичайно, були заскладними для нього. У нього були й інші питання, значно нагальніші — питання життя, а можливо, навіть і смерті.

Приміром, чому пес опинився в його камері?

Йому щось потрібно саме від нього чи на його місці міг би опинитися будь-хто? Спочатку Кевін гадав, що відповідь була «будь-хто». Адже «будь-хто» міг робити знімки. Але той предмет довкола його шиї, те, що не було нашийником… воно стосувалося його, Кевіна Делевана, і нікого більше. Псові нащось потрібен він? Якщо відповідь на це запитання ствердна, то про решту можна забути, тому що й так зрозуміло, чого бажав пес. Відгадка крилася в його каламутному оці й гарчанні, що зароджувалося в напіврозкритій пащі. Кевін подумав, що воно бажало дві речі.

По-перше, втекти.

А потім убивати.

Десь там чоловік чи жінка із камерою, що, певно, й не бачить того пса, — думав Кевін, — і якщо фотограф не бачить пса, то, може, й пес не бачить фотографа, отож фотограф у безпеці. Та якщо пес усе ж таки тривимірний, то, може, він бачить те, що ззовні — можливо, він бачить, хто використовує мою камеру. Може, то й не я; можливо, його мішенню міг стати будь-хто з камерою.

Та все ж таки — той предмет, який він носив довкола шиї. Що це?

Кевін подумав про темне око псяри, про ту зловісну іскрину, що відділяла його від безодні нестями. Невідомо, як пес потрапив у той Полароїдний світ. Та коли його знімок було вперше зроблено, він угледів вихід і жадав звідти вибратися. Кевін справді вірив, що пес хоче вбити насамперед його. Той предмет довкола його шиї вказував, що саме Кевін помре першим. А після нього?