Розділ «Рівно північ»

Він обережно приклав лакрицю до її шиї. Раптом Сем відчув, як наростень сіпається під цукристою накривкою.

А що як воно лусне? Що як воно лусне, перш ніж я зможу зняти його з неї? Це ж концентрована отрута Арделії… що як воно лусне, перш ніж я його зніму?

Потяг знову засвистів ще ближче. Його свист приховав Сарин пронизливий болісний крик.

Стояти…

Сем одночасно почав підгортати лакрицю під наростень і прибирати її з шиї Сари. Він зняв його; той пульсував, загорнутий у цукерку, мов крихітне хворе серце. На шиї Сари залишилися три маленькі темні цятки, не більші за сліди від голки.

— Воно зникло! — закричала Сара. — Семе, воно зникло!

— Ще ні, — похмуро сказав Сем. Лакриця знову лежала на його долоні, і на її поверхню спливала бульбашка, що намагалася пробитися назовні. Потяг уже гуркотів повз станцію Джанкшн-Сіті, ту саму, де чоловік на ім’я Браян Келлі колись кинув Дейвові Данкану чотири монети й звелів щезнути. Потяг уже був менш ніж за триста ярдів від них і швидко наближався.

Сем обійшов Сару й став навколішки біля рейок.

— Семе, що ти робиш?

— Іди сюди, Арделіє, — пробурмотів він. — Спробуй оце. — Він ляпнув шматком лакриці, що пульсував, об одну з блискучих сталевих рейок.

У його голові почувся вереск невимовної люті й жаху. Сем відступив назад, стежачи за тим, як пнеться й виривається заліплена в лакрицю істота. Цукрова поверхня розірвалася… він побачив, як щось темнішого червоного кольору прагне виборсатися з лакриці… а тоді на нього накотилася багатотонна маса сталевих коліс опівденного потяга на Омаху.

Лакриця зникла, а вискучий крик у Семовій голові ніби відрізало ножем.

Він відступив і розвернувся до Сари. Вона хиталася, а її широко розплющені очі сповнилися приголомшеною радістю. Він обійняв її за талію і тримав, поки повз них, розвіваючи їхнє волосся, з гуркотом пролітали вагони, платформи й цистерни.

Вони стояли так, поки їх не проминув гальмівний вагон, маленькі червоні вогники якого віддалялися від них на захід. Тоді Сара трохи відхилилася назад — але так, щоб не вирватися з його рук навколо себе, — і подивилася на нього.

— То я тепер вільна, Семе? Я справді звільнилася від неї? Мені здається, що так, у це важко повірити.

— Ти вільна, — підтвердив Сем. — Твій штраф теж сплачено. Від сьогодні й навіки, твій штраф сплачено.

Її обличчя наблизилося до нього, і вона почала вкривати його губи, щоки й очі швидкими поцілунками. Вона не заплющувала очей, а весь час серйозно дивилася на Сема.

Нарешті він узяв її за руки й сказав:

— Може, повернемося всередину і віддамо останню шану Дейвові? Твої друзі дивуватимуться, що тебе нема.

— Вони можуть стати й твоїми друзями, Семе… якщо захочеш.