Розділ «Рівно північ»

Сем подумав про це, але тільки одну мить. Він відчував густий і пересичений запах мішечка із сушеною лавандою. На вулиці завивав і гудів вітер. Довгаста, схожа на підйомний кран тінь бібліотечного полісмена танцювала на стіні. «Раніше він тіні не відкидав, — усвідомив Сем. — Що це означає?»

Може, те, що бібліотечний полісмен став більш справжнім, більш втіленим… бо Арделія, полісмен і темна постать за кермом старої машини насправді були одним цілим. Це одна істота, а все інше — лише маски, які вона надягає і знімає так само легко, як їх міряють на себе діти на Гелловін.

— Гадаєш, я повірю, що ти залишиш його живим, якщо ми не підходитимемо? — спитав він. — Маячня.

Сем пішов на бібліотечного полісмена.

На обличчі полісмена з’явився вираз, що не пасував його справжньому обличчю. То було здивування. Він відступив назад. Поли тренча ляснули й ковзнули обкладинками фоліантів, що утворювали стіни вузького проходу, у якому стояв полісмен.

— Я попередзаю тебе!

— Іди до біса зі своїми попередженнями, — сказав Сем. — Він із тобою не сварився. Це зі мною в тебе незакриті рахунки. Гаразд — розрахуймося.

— Бібліотекар має рахунки зс цсим зстарим! — сказав полісмен, відступивши ще на крок. Щось дивне коїлося з його обличчям, і за мить Сем побачив, що саме. Срібний блиск в очах полісмена згасав.

— Тоді нехай вона їх і зводить, — мовив Сем. — А у мене рахунки з тобою, здоровило, і їм уже тридцять років.

Він проминув пляму розсіяного світла, що його відкидав настільний світильник.

— Ну гаразсд! — гаркнув бібліотечний коп. Він напівобернувся і жбурнув Дейва Данкана далі в прохід. Дейв полетів, як мішок із ганчірками, видавши хрип страху і здивування. Він намагався затулитися однією рукою, перш ніж налетіти на стіну, але то був лише напівсвідомий рефлекс. Він налетів на вогнегасник, що був закріплений біля сходів, і Сем почув, як глухо хруснула зламана кістка. Дейв упав, а важкий вогнегасник накрив його зверху.

— Дейве! — заверещала Наомі й кинулася до нього.

— Наомі, ні!

Але вона не зважала на це. Бібліотечний полісмен знову посміхнувся; він схопив Наомі за руку, коли вона намагалася пробігти повз нього, і притиснув до себе, опустивши голову і на мить сховавши обличчя за її каштановим волоссям десь коло потилиці. Він дивно і приглушено кашлянув їй у шию, а тоді почав цілувати — принаймні так здавалося. Його довгаста долоня врізалася в її руку. Наомі знову заверещала, а тоді наче трохи осіла в його руках.

Сем уже дістався до проходу між стелажами. Він схопив першу-ліпшу книжку, смикнув її з полиці, розмахнувся і жбурнув нею. Вона полетіла сторчма — палітурка розкрилася, сторінки зашелестіли — і вдарила бібліотечного полісмена в голову. Той люто і здивовано скрикнув, підвівши очі. Наомі вирвалася з його рук і хитнулася вбік, вдарилася об один із високих стелажів і замахала руками, щоб утримати рівновагу. Стелаж нахилився від удару, а тоді впав із лунким гуркотом. Книги, що до тієї миті могли безтурботно простояти на своїх місцях роки, дощем посипалися донизу, падаючи на підлогу зі звуком, що дивним чином нагадував оплески.

Наомі не зважала на це. Вона кинулася до Дейва і впала біля нього на коліна, раз по раз викрикуючи його ім’я. Бібліотечний полісмен розвернувся в їхній бік.

— Вона з тобою теж не сварилася, — сказав Сем.

Бібліотечний полісмен знову розвернувся до нього. Його сріблясті очі змінилися маленькими чорними окулярами, що надали його обличчю сліпого, кротячого вигляду.

— Треба було вбити тебе персого разсу, — процідив він і пішов на Сема. Його ходу супроводжувало якесь дивне човгання. Сем глянув донизу й побачив, що поділ тренча бібліотечного копа тепер волочився підлогою. Він став меншим на зріст.

— Штраф сплачено, — тихо мовив Сем. Бібліотечний полісмен зупинився. Сем підняв книжки з п’ятидоларовою купюрою під гумкою. — Штраф сплачено, а книжки повернуто. Усе скінчилося, курво… чи покидьку… чи хто ти є.