Розділ «Рік третій»

— Хтось стукає в парадні двері, — замогильним голосом проказала Ребекка Дью.

— Ні-ні, Ребекко, мила, усе добре. Тобто, боюся, що все погано. Так чи так, це лише Джарвіс Морроу. Я побачила його з бічного вікна моєї башти й думаю, що він хоче поговорити зі мною.

— Джарвіс Морроу! — мовила Ребекка Дью, вертаючись до себе й зачиняючи двері. — Це була остання крапля!

— Джарвісе, що сталося?

— Дові не прийшла, — мовив сам не свій від хвилювання Джарвіс. — Ми кілька годин прочекали… пастор… мої друзі… і Джулія з вечерею… а Дові не прийшла. Я чекав її в кінці стежки, поки ледь не здурів. До будинку йти не наважився, бо не знаю, що сталося. Цей старий катюга, Франклін Весткот — може, він повернувся? Чи тітка Меггі її замкнула? Та я мушу знати. Енн, піди у В’язовий Гай і дізнайся, чому Дові не прийшла.

— Я піди? — недовірливо й граматично неправильно запитала Енн.

— Так, ти. Мені більше нема кого просити — лише ти знаєш про весілля. Енн, допоможи. Ти завжди нас підтримувала. Дові каже, що ти єдина її справжня подруга. Ще не пізно — зараз тільки дев’ята. Піди.

— Щоб мене зжував бульдог? — насмішкувато поцікавилася Енн.

— Цей старий пес! — зневажливо мовив Джарвіс. — Він і на волоцюгу не гавкне. Ти ж не думаєш, наче я боюся пса? До того ж, на ніч його завжди замикають. Просто я не хочу створювати Дові зайвих клопотів, якщо вони про щось довідалися. Будь ласка, Енн.

— Здається, виходу в мене немає, — безнадійно стенула плечима Енн.

Джарвіс довіз її до стежки перед В’язовим Гаєм, та Енн заборонила йому йти разом із нею до будинку.

— Ти сам сказав, що коли пан Весткот повернувся, це може тільки ускладнити становище Дові.

Енн квапливо рушила довгою стежкою між дерев. Небом линули хмари; подеколи крізь них пробивався місяць, та здебільшого довкола було моторошно темно, і дівчина боялася ймовірної зустрічі із псом.

В’язовий Гай теж був зовсім темний: світилося тільки в кухоннім вікні. Бічні двері Енн відчинила тітка Меггі — старезна сестра Франкліна Весткота, зморшкувата, ледь згорблена жінка, що не могла похвалитися видатним розумом, хоч і була вправною господинею.

— Тітонько Меггі, Дові вдома?

— Дові в ліжку, — незворушно відказала тітка Меггі.

— У ліжку? Вона хвора?

— Та начеб і ні. Цілий день була сама не своя, а тоді після вечері каже, що втомилася, пішла й лягла.

— Я мушу поговорити з нею, тітонько Меггі. Лише хвильку. Я… хочу запитати в Дові дещо дуже важливе.

— Ну, то проходьте вже. Кімната праворуч, на другому поверсі, — тітка Меггі вказала Енн на сходи й перевальцем почовгала знову до кухні.