Розділ «Рік другий»

— Якщо ти не кохаєш Террі, то мусиш так йому й сказати… хай як він засмутиться. А колись ти зустрінеш того, кого покохаєш насправді — і тоді не сумніватимешся. Ти просто знатимеш.

— Я вже ніколи нікого не покохаю, — незворушно мовила Гейзел. — Кохання приносить лиш горе. Хоч я зовсім юна — та це затямила. Хіба не дивовижний сюжет для одного з ваших оповідань, панно Ширлі? Але мені час іти… я й не знала, що вже так пізно. Я почуваюся настільки краще, відколи звірилася вам — «немов душі торкнулася між тіней», як то казав Шекспір.

— Я думаю, ці слова належать Поліні Джонсон,[50] — лагідно виправила її Енн.

— Ну, я знала, що то був хтось… із тих, що жили. Думаю, панно Ширлі, що нині я засну. Я майже не спала, відколи заручилася з Террі… бо й збагнути не могла, як це так вийшло.

Гейзел підбила кучері й наділа капелюшок, обшитий рожевою тканиною й із цілим вінком рожевих квіточок. Він так прегарно личив їй, що Енн, не стримавшись, поцілувала свою гостю, захоплено сказавши при цьому:

— Яка ж ти мила!

Гейзел завмерла на місці. Тоді звела очі до стелі й задивилася крізь неї та крізь горище в башті, шукаючи в небі зорі.

— Я ніколи, ніколи не забуду цієї дивовижної миті, панно Ширлі, — поривчасто шепнула вона. — Я відчуваю, що моя врода — коли я справді вродлива — щойно була благословенна. О, панно Ширлі, ви не знаєте, як це страшно — бути вродливою й завжди боятися, що люди вважатимуть тебе геть не такою красунею, як їм казали. Це пекельна мука. Часом я ладна вмерти від жаху, бо мені здається, що я бачу їхнє невдоволення. Хоч, може, це лише моя уява — вона в мене така багата… Аж надто багата і, боюся, мені це шкодить. Бачте, панно Ширлі, я уявила собі, що закохана в Террі. Ох, ви чуєте цей аромат квітучих яблунь?

Ніс у Енн був, тож вона чула.

— Правда ж, він божественний? Я сподіваюся, у раю будуть суцільні квіти! Ох, які добрі були б люди, якби жили в лілеях, чи не так?

— Боюся, там їм було б тіснувато, — дещо лукаво завважила Енн.

— О, панно Ширлі, не кепкуйте з вашої маленької прихильниці! Від таких ущипливих слів я вся в’яну, мов осінній листок!

— Бачу, вона ще не до смерті вас забалакала, — мовила Ребекка Дью, коли Енн повернулася додому, провівши Гейзел до кінця Примарного провулку. — Не розумію, як ви її зносите.

— Вона подобається мені, Ребекко, справді. Я сама була страшною цокотухою в дитинстві. Цікаво, чи здавалися мої промови іншим людям так само дурними, як мені здаються часом слова Гейзел?

— Я не знала вас від малої, та певна, що ні, — відповіла Ребекка Дью. — Бо хай як ви це робили, а казали вочевидь те, що думали. Гейзел Марр не така. Вона вдає із себе вершки, а насправді є звичайним збираним молоком.

— Звісно, вона дещо перебільшує, як це властиво дівчатам, але, здається, щось та й каже щиро, — мовила Енн, пригадуючи Террі. Певне, тому, що сама вона була про Террі невисокої думки, Енн повірила, що всі слова Гейзел про нього були сказані цілком серйозно, і що дівчина воліє покинути його попри десять тисяч доларів спадку. Енн уважала Террі милим, проте доволі безхарактерним хлопцем, здатним закохатися в першу-ліпшу дівчину, що повела б за ним очима, і так само легко закохатися в наступну, якби «красуня номер один» дала йому відкоша чи надовго лишила самого.

Тієї весни Енн часто зустрічалася з Террі, оскільки Гейзел наполягала, щоб вона про людське око повсюди супроводжувала їх. Коли ж Гейзел поїхала відвідати друзів у Кінгспорті, цим зустрічам судилося почастішати, оскільки Террі упродовж відсутності своєї нареченої дуже прив’язався до Енн: їздив із нею на прогулянки й проводжав додому з вечірок та гостей. Вони були однолітками й називали одне одного «Енн» і «Террі», хоч Енн мала до нього радше материнські почуття. Террі надзвичайно лестило, що «розумній панні Ширлі» його товариство було, вочевидь, до душі, тож під час вечірки в Мей Коннеллі в саду попід місячним сяйвом, де гойдалися в танку тіні акацій, він став такий сентиментальний, аж Енн, сміючись, мусила нагадати йому про відсутню Гейзел.

— А, Гейзел, — зронив Террі. — Це дитя!

— Хіба ти не заручений із «цим дитям»? — суворо відказала Енн.

— Не те, щоб заручений… це так, просто флірт. Я… я думаю, мене тоді засліпило місячне сяйво.