Розділ «Рік перший»

Молодий чоловік озирнувся й випустив носову хустинку. Вигляд у нього був геть спантеличений, та все ж то був дуже гарний молодий чоловік із лагідними карими очима, хвилястою каштановою чуприною й виразно окресленим підборіддям.

Нора підхопила хустинку й знову притисла її до обличчя.

— Джиме Вілкокс, що це означає? — удавано суворо запитав доктор Нельсон.

— Я не знаю, що це означає, — доволі сердито відказав Джим. — Знаю лиш те, що Нора подала мені сигнал із вікна. Я був на масонському бенкеті в Саммерсайді, і щойно о першій повернувся додому, та коли побачив світло, відразу ж поплив сюди.

— Не подавала я тобі сигналів, — обурилася Нора. — Заради всього святого, не дивіться так, тату! Я не спала — сиділа в себе, при вікні… не роздягалася… аж раптом побачила, як від узбережжя сюди мчить якийсь чоловік. Коли він підбіг до дверей, я впізнала Джима й кинулася вниз. А тоді… наскочила на двері в бібліотеці й роз’юшила носа. Він намагався зупинити кровотечу.

— Я вскочив у вікно й перекинув лавку…

— А я ж чула стукіт, — утрутилася тітка Нишпорка.

— …та оскільки Нора запевняє, що не подавала мені сигналів, я перепрошу всіх причетних і позбавлю вас свого непроханого товариства.

— Шкода, що твій нічний спокій був порушений і ти перетнув усю гавань із такої безглуздої причини, — якомога холодніше відказала Нора, намагаючись відшукати не вимащене кров’ю місце на Джимовій хустинці.

— Причина геть безглузда, це так, — мовив доктор.

— Перевір-но, чи замкнені двері, — знову втрутилася тітка Нишпорка.

— Це я поставила там на горищі лампу, — знічено сказала Енн, — а тоді забула…

— Як ти могла? — закричала Нора. — Ніколи тобі не прощу!

— Чи ви всі подуріли? — розсердився доктор Нельсон. — До чого така метушня? Джиме, на Бога, опусти віконницю, ти змерзнеш на цьому протязі. Норо, закинь голову назад і кровотеча припиниться.

Сльози сорому й гніву, змішуючись із кров’ю на обличчі Нори, надавали їй страхітного вигляду. Джим Вілкокс волів, щоб підлога під ним милосердно розверзлася й допомогла йому провалитися в льох.

— Отже, — войовничо заявила тітка Нишпорка, — тепер ти мусиш побратися з нею, Джиме Вілкокс. Вона ніколи не знайде собі чоловіка, якщо всі довідаються, як її застали тут із тобою о другій ночі.

— Побратися з нею! — роздратовано вигукнув Джим. — Та чого ж я хотів усе життя, як не побратися з нею… тільки про це й мріяв!

— Чому ж ти раніше не сказав мені про це? — запитала Нора, озираючись і дивлячись йому в очі.

— Чому? Та ти ж була геть неприступна, роками глузувала й зневажала мене. Скільки разів ти саму себе перевершувала в намаганнях показати, яка я для тебе дрібна жалюгідна комаха. Я думав, що тебе й питати марно. А в січні ти сказала…

— Це ти мене змусив!