Розділ «Рік перший»

«Може, він побачить вогник і приїде. Нора, мабуть, страшенно розсердиться, та це не має значення, якщо він тільки приїде. А тепер мушу ще побігти загорнути кавалок торта для Ребекки Дью».

Джим Вілкокс не приїхав. Невдовзі Енн уже й не чекала на нього, а згодом і геть забула у веселій круговерті свята. Нора кудись зникла, а тітка Нишпорка, як не дивно, вляглася спати. Об одинадцятій вечірка скінчилася й утомлені танцюристи, позіхаючи, розбрелися по своїх кімнатах. Енн була така сонна, що й забула про лампу на горищі. Та о другій ночі в спальню прокралася тітка Нишпорка зі свічкою в руці, засліпивши дівчат яскравим світлом.

— Господи, що сталося? — вигукнула Дот Фрейзер, сідаючи в ліжку.

— Цс-с-с, — засичала тітка Нишпорка, очі в якої замалим не вилазили з орбіт. — У домі хтось чужий… я точно знаю. Що це за галас?

— Наче кицька нявкає чи пес валує, — засміялася Дот.

— Е ні, — суворо відказала тітка Нишпорка. — Я знаю, пес валує в клуні, та не це розбудило мене. То був стукіт — гучний, виразний стукіт.

— Від привидів, упирів, довгоногих почвар та злодіїв, що стукотять ночами, спаси нас, Господи, — промимрила Енн.

— Це вам не смішки, панно Ширлі. Нас пограбують! Піду розбуджу Семюеля.

Тітка Нишпорка вийшла. Дівчата перезирнулися.

— Гадаєте… усі подарунки внизу, у бібліотеці, — невпевнено проказала Енн.

— Байдуже, хай там що, я встаю, — заявила Мемі. — Енн, ти бачила, яке лице було в тітки Нишпорки, коли вона стояла тут, низько тримаючи свічку, розкошлана, а довкола вистрибували тіні? Справжня тобі Аендорська чаклунка.[32]

Четверо дівчат у пеньюарах вислизнули в передпокій. Тітка Нишпорка привела доктора Нельсона в халаті й капцях.

Пані Нельсон, що не могла знайти пеньюара, налякано визирала із дверей спальні.

— Ох, Семюелю, будь обережний. Якщо це злодії, вони можуть стріляти.

— Дурниці! Я не вірю, що там хтось є, — буркнув доктор.

— Кажу тобі, я чула стукіт, — кволо наполягала тітка Нишпорка.

До товариства долучилося ще й кілька хлопців. Усі разом, на чолі з доктором Нельсоном, навшпиньках спустилися додолу. Позаду чимчикувала тітка Нишпорка зі свічкою в одній руці та коцюбою в іншій.

Із бібліотеки безсумнівно долинав галас. Доктор відчинив двері й зайшов.

Варнава, що спромігся заховатися в бібліотеці, коли Савла віднесли до клуні, насмішкувато мружився, сидячи на спинці дивана. Посеред кімнати, у тьмянім сяйві свічки, стояли Нора та якийсь молодий чоловік. Він обіймав Нору й притискав до її обличчя велику білу носову хустинку.

— Це хлороформ! — заверещала тітка Нишпорка, і коцюба з гучним дзенькотом упала з її рук на підлогу.