Розділ четвертий

— Гм… Ти хочеш зі мною говорити? Тільки не в бібліотеці. Я терпіти не можу книжкового духу. У моєму кабінеті!

Доктор Шерц з деякою неохотою пішов за ним. Як і більшість людей, він найкраще почував себе в звичній обстановці кімнати, в якій він жив і працював, у якій знав кожний куточок…

Руді Якобс замкнув за собою двері й опустився в крісло з сталевих трубок. Доктор Шерц теж сів.

— Прошу, — простягнув він Якобсові свій портсигар.

Якобс похитав головою.

— Скажи, Уль, що мала означати твоя сьогоднішня поведінка на «вузькому колі»?

— По-моєму, я досить ясно висловлювався.

— Що?!

— Мова йшла, як ти, сподіваюсь, зрозумів, про твоє ненормальне панівне становище в організації. Мені вже остобісіло, що мене водять за ручку. Весь час здійснюються виключно твої ідеї, а нам лишається тільки підкорятись. Боббі своєю жахливою дурістю перетворює «вузьке коло» на посміховище. Це ж просто маріонетка: він, як папуга, повторює все, що ти пропонуєш. «Вузьке коло» збирається вже не обговорювати плани, а одержувати накази. Ти став диктатором.

— Ах, он як — диктатором! — пробурчав Якобс аж ніяк не ображено. В його голові цей вираз неясно асоціювався з іменами великих людей світової історії, й це потішило його самолюбство. — Думаєш, ти відкрив щось нове? Всі з цим погоджувались. Бо я вів вас від удачі до удачі.

— До цього часу — так. Але тепер почались невдачі. Наше становище гіршає з години на годину. Одним словом, ти дав маху, ти наробив помилок, тримав у себе людей, що мали судимості, хоч ми всі тебе застерігали від цього. А зараз ти збираєшся переплюнути всі попередні помилки — хочеш лишатись тут. Сьогодні я з небезпекою для власного життя відбив одну атаку поліції, і ми не знаємо, чи другу атаку взагалі вдасться відбити. От які наші справи!

Доктор Шерц зараз охоче підкріпився б чарочкою чогось міцного, бо під поглядом шефа його, незважаючи на хоробрі слова, мороз проймав. Якобс неспокійно погойдувався в пружинистому кріслі. Нарешті він знайшов відповідь.

— Ти сам добре знаєш, що я в сто разів частіше за тебе наражаюсь на смертельну небезпеку. Ми лишаємось тут — і крапка. Всіх помилок уникнути не можна. Я відповідаю за них.

— Якщо висловлюватись точно, — заперечив доктор Шерц, хоч він уже побачив, що б’ється лобом об стіну, — про якусь відповідальність не може бути й мови. Твої права такі широкі, що ти вже не маєш обов’язків. Та й перед ким би ти мав обов’язки, перед ким тобі відповідати? Перед рядовими членами? Вони на тебе моляться, ніби ти бог; хоч насправді ти чорт. Про мене, хай буде чорт, аби тільки він знав своє діло. Але ти нездатний керувати складною обороною, до якої ми тепер змушені перейти. Що ти знаєш про методи роботи поліції? Дуже мало або взагалі нічого. Ти можеш розіграти по нотах операцію з сейфом, непогано володієш кулаками… Ну, нарешті, ще вмієш так поділити спільні прибутки, що тобі дістається подвійна пайка. На щось більше ти нездатний, а цього нам у даний момент мало.

Як не дивно, але ця нашпигована образами й нападками промова не розлютила, а заспокоїла Якобса. Таке з ним бувало часто.

— Три роки ти задовольнявся другим місцем, — замислено промурмотів він. — А тепер раптом…

— Я не маю ні найменшого бажання наслідувати тебе. Тобі це, може, до вподоби — тримати віжки в руках; мені — анітрохи. Мені вже п’ятдесят років, і я збираюсь прожити ще двадцять чи двадцять п’ять. І в цю останню третину свого життя я зовсім не хочу морочитись з поліцією або з заздрісними й нещирими спільниками, як це доведеться тобі до кінця твоїх днів. Я хочу покинути всі справи і нарешті трохи порозкошувати. Для цього мені не вистачає тільки достатньої суми грошей. І я їх ніколи не зможу зібрати, якщо ти й надалі будеш мене і всіх інших так спритно обдурювати, як до цього часу. Зрозумів?

Якобс наморщив лоба. Він не розумів нічогісінько.

— Обдурювати? Тобто як!?

— Це я тобі охоче поясню. Візьмімо, наприклад, останній місяць, листопад. Тридцятого числа ти, як звичайно, звітував перед «вузьким колом». При цьому ти назвав суму прибутків за листопад у розмірі п’ятдесяти шести тисяч марок. Чудово…